І земля, і зело, і пісня. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

                                Ой пішла стріла по кінець села, Та убила стріла білого молодця,

                                А ніхто к тілу не приступиться,

                                Ох і я в лелю, не приступиться…

      А тоді заспівала русалка з жита, і впізнав Митуса голос Зореслави:

      Стримував Митуса коня, а чобітьми пришпорював під боки, кінь іржав, і рвався Митуса до русалки; та відбувалося свято, знав співець, що вичекати треба, поки село не вижене русалку з жита; а чи бачить вона, що він живий-здоровий повернувся з походу, – не бачить, бо піснею за ним тужить; виходила Зореслава на межу й пильно в його бік дивилася, враз упізнала й скрикнула тихо, та ще була русалкою й мусила спитати в дівчат: «А що там в руках у вас – полин чи петрушка, втікати чи залоскотати?» – «Полин, полин!» – загукали дівчата; кинулася русалка бігти житами, а тоді рушив з копита Митусин кінь і, зволочивши жито, вибіг без вершника на берег Чорнані й там ждав його, та довго не було видно ні вершника, ні русалки; заздрісні дівчата співали: «А відки ти, дівчинонько, а відки, а відки, чи не з тої полонинки, що родить ягідки?»; палко кохав співець русалку в житі, а потім виніс її на руках, білу, без рутв’яного віночка, на коня посадив перед собою, і злетіли обоє на буланому в небо.

      На лету обнімала Зореслава коханого свого й питала: «Як будемо жити, Митусо?» – «Співатимемо, люба. Ти подивися довкола: і сонце, і ніч, і земля, і люди – все те пісня, Зореславо. Життя – пісня, хоч і не завжди весела, та хтось повинен співати, щоб люди людьми були, а не робучою худобою».

      А Зеленої неділі в соборній церкві Святої Богородиці молоді слухали Службу Божу, стояли перед аналоєм на білому полотні із свічками в руках: у кого скоріше догорить, той скоріше умре; рівно згоряли свічки, й добра надія теплилася в серцях Зореслави й Митуси, а після вінчання вийшов до молодих князь Данило, щоб поблагословити, і, проходячи повз Митусу, змахнув полою корзна – свічка у співця погасла…

      IV

      «Навіщо ти вбив його? – підвела суворі очі Зореслава і пройняла осудливим поглядом князя, що сидів за пригаслим вогнищем посеред дитинця Тустанського замку. – Чому ти забув, що найбільший дар для народу – співець?»

      Мовчав князь.

      А починало розвиднятися. Ватра ще якийсь час курилася цівкою сизого диму, що витягувався з дитинця крізь вузьку димницю в стелині, і врешті погасла.

      Данило СКАЧАТЬ