Галицька сага. Ante bellum. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Так точно, товаришу Сталін! Постараюся виконати ваш наказ! – відказав Судоплатов.

      – Не треба старатися – треба виконати! – уточнив Сталін. – І це не товариш Сталін наказує вам, а партія, тому вважайте це вашим партійним дорученням!

      Він знову підійшов до свого столу, розгорнув блокнот і швидко щось написав.

      Павло Судоплатов заворожено і з якимось містичним страхом спостерігав за усіма рухами Сталіна. Коли йому повідомили, що сьогодні він розмовлятиме з самим товаришем Сталіним, у нього пропав не те що сон, але й взагалі усякий спокій. Зрештою, його сприйняття Генерального секретаря ЦК ВКП(б) до цього моменту нічим не відрізнялося від більшості громадян Радянського Союзу: товариш Сталін був присутній в кожному кабінеті, на численних картинах, плакатах, але мало кому пощастило бачити його «вживу». Він, Павло Судоплатов, котрий ще зовсім недавно і не думав залишити Харків, удостоївся честі розмовляти із цією великою людиною й ба більше, особисто отримав від цієї людини партійний наказ. Що ж, він не підведе і зробить усе можливе, а й навіть неможливе, щоб виконати завдання Сталіна. Судоплатова вже не хвилювало навіть те, що він іде на смертельний ризик. Зараз він думав лише про те, щоб виправдати покладену на нього довіру.

      – Можете йти! – озвався зі свого місця Сталін. – Товаришу Судоплатов, усі інструкції ви отримаєте від товариша наркома. Бажаю вам успіхів!

      Коли чекісти покинули кабінет, Сталін знову викликав Поскрьобишева.

      – Запросіть Єжова! – розпорядився він.

      Миколі Єжову належало відправитися до Ленінграда. Першому секретареві дуже не подобався стан справ очолюваної Сергієм Кіровим ленінградської партійної організації.

      1

      Той тиждень у червні, який Федір Мороз провів у батьківській хаті у Перетині, був його найдовшим відпочинком у селі. Минулі роки йому якось не вдавалося затриматися у старшого брата на довший час, найбільше на два-три дні, і він знову повертався до своєї львівської квартири на вулиці Зиблікевича. Кожного разу у Федора були відмовки, щоб не залишатися у брата. Ці відмовки звучали настільки переконливо, що у них вірив навіть сам Федір. Щоправда, йому ніщо не заважало виїхати з дружиною Ольгою та сином до Заліщан на винний фестиваль чи «на води» до Трускавця.

      Яким же було здивування брата Олекси, коли червневого дня до нього на обійстя заходив Федір із сином Гордієм! Радісний шок від появи дорогих гостей не пройшов, коли Олекса дізнався, що вони затримаються у нього на тиждень. На запитання «А де мама?» Федір пояснив, що Ольга не змогла вирватися з роботи навіть на пару днів, натомість змушена поїхати до Варшави «у справах». Вернеться аж в понеділок, тому у їхньому помешканні їх годувати буде нікому.

      Сприйнявши ці слова як неприхований натяк, що гості голодні, Ганна насварила на чоловіка, мовляв, нічого годувати словами, можна й за стіл посадити, а сама заходилася порати біля кухні.

      Цей тиждень для Федора проминув швидко, у роботах, а її в селі (а тим більше влітку) ніколи не бракувало. Цим зазвичай займалися брати, а Гордій цілими днями СКАЧАТЬ