Галицька сага. Ante bellum. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      – Так легше буде потім піти, – пояснив він. – Я сподіваюся, Майя не проти випити з нами пива?

      – А куди спішити? – недовірливо поцікавився Білецький, хоч секунду тому він готовий був запропонувати те саме, тільки з врахуванням дещо пізнішого часу. – Ми пропустимо найголовніше.

      Вашуленко похитав головою.

      – Забув тобі сказати, Степане, що є думка, щоб поки що залишити деякі Наркомати в Харкові. У їх переліку і Наркомат народної освіти. Тобто ти даремно прийшов сюди у надії побачити Володимира Затонського. Якщо він і в потягу (Сергій кивнув на будівлю вокзалу, яка закривала від них основне дійство), то аж ніяк не для того, щоб влаштувати свого колишнього підлеглого! Після мітингу і параду товариш Затонський разом з іншими товаришами поїде до стадіону «Динамо», де і відбудеться розширене засідання ЦК. А потім – назад! Наркомат народної освіти довго залишатися без товариша наркома не може!

      Майя слухала це просторікування Сергія Вашуленка і намагалася уловити, що саме їй не подобається у взагалі-то правильних його словах: чи цей слововислів «є думка», про який чули всі і ніхто не ризикував його повторити вголос, чи цей пафосний тон, чи просто те, що все це адресувалося її чоловікові. Жінка вишукувала слова, якими хотіла відповісти Вашуленку, але тут несподівано для себе у натовпі побачила знайоме обличчя. Сергеєв! Щоправда, він такий же Сергеєв, як вона артистка, але у тій організації, де той працював, прийнято не розголошувати свої справжні прізвища.

      Поява її куратора з ОДПУ тут, у натовпі перед головним вокзалом, не могла бути випадковою, але, зрештою, що тут дивного: до Києва прибуває увесь склад ЦК КП(б)У, природно, потрібно бути готовим до всіляких проявів ворогів, адже, як слушно зауважив товариш Сталін, класова боротьба буде загострюватися в країні у міру її просування до соціалізму. Тому присутність Сергеєва і, без сумніву, інших була не те, що доречною, але й обов’язковою.

      Тут безладні розмови присутніх якось майже одразу спочатку стишилися, а потім знову зазвучали голосніше – при виході з будівлі вокзалу з’явилися прибулі.

      – Косіор!

      – Товариш Постишев!

      – Дивіться! Сам Любченко!

      – Чубар! Влас Чубар!

      Звідусіль звучали прізвища членів Оргбюро. Захопленню киян не було кінця – було дивно бачити «в живу» тих, про кого читав лише в газетах і лише знав, що вони існують десь далеко. Тепер же можна бачити їх часто, принаймні, найближчого листопада на жовтневій демонстрації.

      Тут Сергій уважно подивився вперед, куди, зрештою, були спрямовані погляди усіх, і легко штовхнувши Степана, сказав:

      – Затонський!

      Володимир Затонський, хоч і не належав до українського Оргбюро, тим не менше був кандидатом у члени ЦК ВКП(б), тому, природно, і був серед прибулих. Останній раз Степан Білецький бачився із Затонським тієї неспокійної вересневої пори двадцятого року, коли їхні шляхи перетнулися у Житомирі. Приводом для СКАЧАТЬ