Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ німу й Грицька, не спитала нічого, мовчки впустила до хати.

      – Хто там? – спитав із ліжка Євген: голос його був теплий і заспаний.

      – Наречена, хто ж іще приб’ється опівночі! – сказала з досадою Катря: вона ревнувала німу до Євгена, хоч і розуміла, що це смішно, а от нічого не могла із собою вдіяти. Аби ж ота пришелепа хоч по-іншому дивилася на її чоловіка! А то так очима і їсть. – Заждіть, зараз позавішую вікна та дістану вогонь! – уже зовсім сердито сказала вона, бо Євген завовтузився на ліжку, збираючись встати.

      Поки Катря завішувала вікна та возилася з лампою, Євген похапцем одягнувся. Сидів на ліжку, звісивши цілу ногу додолу, а друга холоша підібрана, дивився на брата й німу: в усе ще заспаних очах ворушилася тривога.

      – Бач, аж світиться! – не витримала Катря, бо як тільки розгорілася лампа, німа так і потягнулася до Євгена: вона вже, здається, нікого, окрім Євгена, й не бачила.

      – Катю! – з м’яким докором застеріг дружину Євген і повернувся одразу ж до брата: він не хотів затівати суперечку з дружиною. – Що сталося?

      – Он, – кивнув Грицько в бік дівчини. – До них он приходили.

      – Хто? – аж нахилився Євген.

      – Та отой же, Гайдук… З Сашком-поліцаєм… Допитувалися, хто написав листівки… Федькин зошит показували…

      – А ще що питали? – зовсім уже стривожився Євген.

      – Чи не вміє писати й Валька.

      – А вона?

      – Що не вміє.

      – Повірили?

      – Та, мабуть, що повірили, – стенув плечима Грицько. – Не взяли ж…

      – От, казала ж я вам! – раптом схлипнула Катря: вона досі прислухалася мовчки, напружено, аж руки на грудях зціпивши, про що говорять брати. – Казала ж не гратися з вогнем!..

      – Катю!

      – Що – «Катю»?.. Постріляють, та й буде вам «Катю»!

      – Так уже й постріляють… – буркнув Грицько, а дівчина швидко перевела погляд із обох братів на Катерину. Грицькова репліка, а особливо погляд німої мов обпекли Катерину: схопилася з лавки, поповніле обличчя її, позначене пологовими плямами, стало зле й некрасиве:

      – А ти що, дня діждатися не міг?! – напустилася на Грицька. – Привів серед ночі! – Вона уже з ненавистю глянула на німу. – Совість би мали!

      – Катю! – в голосі Євгена забринів метал.

      Але вона вже, мабуть, окрім себе, нікого не чула: з великих сердитих очей рясно котилися сльози.

      – Доходитесь, поки прийдуть і всіх повбивають!

      – Та ми зараз підемо… – Зніяковілий, знічений, Грицько вже задкував до порога, смикав за руку німу. – Ми йдемо…

      – Зачекай, і я з вами! – Зблідлий Євген тремтячими руками намацував милиці, а босою ногою човгав по підлозі, шукаючи черевика.

      – Ідіть, ідіть – пошукайте ще смерті надворі! – вигукнула Катря. І коли вони вийшли, впала головою на стіл. Душила в собі крик, що так і рвався назовні…

      – Сказилася СКАЧАТЬ