Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Викрутив у лампі гніт, став пильно придивлятися.

      «Він!»

      Ті ж самі косі лінійки, те ж характерне написання літер, коли вони мов набігають, мовби навалюються одна на одну, наче той, хто писав, весь час кудись квапився, поспішав швидше покінчити з наостогидлою писаниною…

      «Та-ак… Спіймалася пташка!»

      Аж усміхнувся потішено. Перегорнув обкладинку, щоб прочитати напис.

      «Федір Гусак, учень другого класу».

      «Федір… Федько… Що ж ти, Федю, взявся листівки писати? Сам додумався чи хтось старший навчив?»

      Дістав сигарету. Закурив, усміхаючись.

      Глянув на годинника: пів на першу. Майнула думка: одкласти на завтра, бо добре-таки натомився, та він її одразу ж прогнав. Знав, що не засне, поки не зустрінеться з оцим незнайомим поки що Федьком. Узяв зошит, листівку, пішов з кабінету. Ступав прямо по зошитах, з насолодою вчавлюючи їх у підлогу «Навчились, писаки!.. Суцільна грамотність!.. А до волів – крутити хвости!» Сплив раптом спогад, як заходив до нього в Хоролівку Приходько – питався, як бути зі школою. Недобре всміхнувся: «Школу вам!.. Не школу – казарму!»

      Вийшов, спитав поліцая, який стояв па сторожі:

      – Гусак далеко живе?

      – Який Гусак? – запитав поліцай.

      – А хіба він у вас не один?

      – Та в нас же два Гусаки. Один дядько Петро, його тіки вдома немає…

      – Де він?

      – Посадили перед війною… А його Степан у німецькій армії служить. Приїжджав узимку додому.

      – Знаю, – пригадав Гайдук: Гусак заходив і до нього в поліцію.

      – А другий – дядько Григір. Тіки й цього немає…

      – Теж посадили?

      – Та ні, цього вбили. Як забрали на війну, то через місяць і прийшла похоронка.

      – А хто ж тепер вдома?

      – Та тітка Одарка.

      – От до неї й веди. – Тому Федькові більш ні в кого бути. Не міг же він бути братом Степана! Довго плутали кривулястою вулицею, аж поки поліцай сказав:

      – Осьо їхня хата. Сплять уже.

      – Ще б не спали, – буркнув Гайдук. – Вона тебе упізнає?

      – Та, мабуть, що впізнає.

      – Тоді постукай і скажи, що термінова бумага з управи. – Гайдук побоювався, що Гусачка не одчинить опівночі. Ще здумає пробі кричати.

      Поліцай підійшов до сонного вікна, затарабанив у шибку:

      – Тітко Одарко!.. Тітко Одарко!

      У хаті довго не озивалося. Гайдук хотів уже був погрюкати в двері, як шибка враз мов посвітлішала і по той бік спливла якась біла пляма.

      – Хто там? – донеслось, як з могили.

      – Це я, Микола, – з поліції! Вам термінова бумага!

      Тітка якийсь час вдивлялася у поліцая, потім одійшла од вікна. Гайдук одразу ж пішов до дверей, щоб дурна баба, угледівши двох замість одного, не встигла їх зачинити, але СКАЧАТЬ