Лора. Історія одного божевілля. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нарешті до Лори, Петро простягнув до неї руки, розкрив обійми, й вона пішла в них – довірливо й просто, як робила то зовсім ще дитиною. Вона й зараз відчувала себе дитиною в рідних руках брата, таких надійних та теплих, і поступово та несподівана, незрозуміла й жахлива напруга, що оволоділася нею після візиту Сари й де Варана, – вона почала спадатися. Лора обм’якла в обіймах брата. Пальці її, що продовжували тримати кришталеву вазу, теж розслабилися, й ваза впалася до їхніх ніг і не розбилася.

      Петро поцілував її вологу, спітнілу скроню.

      – Я віднесу тебе нагору… тобі треба відпочинути.

      Лора повільно похитала головою.

      – Ні, не потрібно…

      – Лоро…

      – Все зі мною гаразд. – Вона казала неправду, обманювала брата й добре усвідомлювала те. Ні, з нею не все було гаразд, а щось таки відбувалося – щось темне й незбагненне, щось таке, чого вона сама не могла зрозуміти. Невже ж то вона й справді божеволіла? Напевне, що так. Бо як же ще інакше, як не божевіллям, було назвати те, що з нею коїлося? Видіння померлого батька, його голос за спиною у неї посеред глибокої ночі та оце раптове жбурляння речами…

      Петро дивився на неї ніжно та співчутливо.

      – Люба, я непокоюся за тебе… Ти б краще лікарю показалася, наш Федорович може порадити гарного фахівця…

      Лора сіпнулася, відсторонилася від брата.

      – Ні, не потрібно ніякого лікаря… Я просто втомилася останніми подіями й безсонням, а зранку ще й прийшла Сара і почала вимагати половину батькової спадщини…

      – Здається, вона вже отримувала спадок…

      – То був спадок її батька, а вона вимагає те, що було належно Войтовичам… – Лора поморщила лице. – Я нічого проти поділитися з нею не маю, але зараз ці розмови не до часу, до того ж ми маємо дочекатися оголошення заповіту татка.

      Петро прокашлявся.

      – Ти… ти справді налаштована віддати Сарі половину батькового статку? Та це ж, коли ти часом забулася, шалені гроші.

      Лора зітхнула.

      – Мені вистачить і половини. Справді вистачить. – Дивно, але вона відчувала, що вже майже заспокоїлася. – Не будемо зараз про це… Скоро їхати до мами, і я не хочу її хвилювати.

      Петро зітхнув.

      – А ось я менш би хвилювався й почувався би спокійніше, коли б ти проконсультувалася з фахівцем…

      – Добре, я, можливо, зроблю так, як ти наполягаєшся, але тільки тоді, коли зі мною трапиться знову щось подібне…

      Петро полегшено усміхнувся.

      – Вважай, що я упіймав тебе на слові.

      Лора слабко усміхнулася йому у відповідь, ніжно поцілувала у виголену щоку, тихим шепотом подякувавши за те, що він у неї є – такий турботливий, надзвичайний брат. І пішла переодягатися й готуватися до візиту до мами. Поморщилася, побачивши друзки розтрощених нею речей, і враз спохмурніла.

      Що оце відбувається з нею?

      Що?

      Через пів години вона була вже готовою до виходу. Чорна шовкова сукня з мереживними рукавцями та горловиною, полум’яне хвилясте волосся, СКАЧАТЬ