Солодка печаль. Дэвид Николс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – То піди й потрися об дерево чи ще щось. Це дуже грубо, я маю на увазі – нечемно. Викинь це зі свого арсеналу, Чарльзе.

      Куди не глянь, скрізь чиїсь руки намацували сідниці й або лежали на них, безвольні й налякані, або м’яли плоть, мов тісто на піцу.

      – Це справді найогидніше видовище. І не лише через моє хвалене лесбійство.

      Я засовався на поперечині. Ми не звикли до чесної та відкритої дискусії. Краще не звертати уваги, а за мить…

      – То як, хочеш потанцювати? – спитала вона.

      Я насупився.

      – Ні. Мені й так добре.

      – Еге, мені теж, – мовила вона. Минуло трохи часу. – Якщо хочеш піти запросити когось іншого…

      – Справді. Все гаразд.

      – Жодної пасії, Чарлі Льюїсе? Ніщо не рветься із твоїх грудей у ці останні миті?

      – Я насправді не займаюся цими… речами. А ти?

      – Я? Ні, я практично мертва всередині. Все одно кохання – це буржуазний конструкт. Усе це… – вона кивнула на танцмайданчик. – Це не сухий лід, це туман феромонів стелиться. Понюхай. Кохання – це… – ми принюхалися до повітря, – куантро та дезінфектант.

      Фідбек – і загримів голос містера Гепберна, надто близько до мікрофона.

      – Остання пісня, пані та панове, ваша найостанніша пісня! Нехай кожен танцює з кимось – сміливіше, люди!

      Залунав «Careless Whisper», і Гелен кивнула на тісну компанію, із якої саме вибивалася самотня дівчина. До нас ішла Емілі Джойс, і вона заговорила, не встигнувши підійти досить близько, щоб ми її почули.

      – …

      – Що?

      – …

      – Я не…

      – Привіт! Я просто сказала «привіт», ось і все.

      – Привіт, Емілі.

      – Гелен.

      – Привіт, Емілі.

      – Що робите?

      – Ми спостерігачі, – сказала Гелен.

      – Що?

      – Спостерігаємо, – сказав я.

      – Бачили, як Марк сунув руку під спідницю Лізі?

      – Ні, боюся, що це ми проґавили, – сказала Гелен. – Але бачили, як вони цілувалися. Це справді дещо. Ти колись бачила, як сітчастий пітон ковтає маленьку чагарникову свиню, Емілі? Вони явно вивихують щелепи, он там…

      Емілі дратівливо покосилася на Гелен.

      – Що?

      – Я кажу: ти колись бачила, як сітчастий пітон ковтає маленьку…

      – Слухай, ти хочеш потанцювати чи як? – нетерпляче гримнула Емілі, тицяючи мене в коліно.

      – Про мене не турбуйся, – сказала Гелен.

      Мабуть, я тоді надув щоки й видихнув повітря.

      – Ну гаразд, – погодився я і зістрибнув на підлогу.

      – Не послизніться на блювотинні, голубки, – мовила Гелен, коли ми прямували до танцмайданчика.

      Повільні танці

      Я витягнув руки, і якусь мить ми стояли, тримаючись одне за одного розведеними в боки руками, наче пенсіонери на танцях. Емілі виправила мене, поклавши СКАЧАТЬ