семінарист завалився у ліжко, що і вирішило його долю; він почав шукати її губи, а вона, вдаючи романтичну пристрасть, взялася стягати з себе крепдешинові чи кремпленові лахи, повторюючи соковитими устами якийсь чотиривірш давно забутого поета. Таки під ранок їм щось вдалося зробити, після чого молодий, майбутній, так і не збулий священик ходив, як ковбой, розставивши ратиці, а Анастасія хворіла, скаржачись мамі на передчасні місячні. Отими недолугими брехнями і вирішила його кар'єру. Мама не була такою недорікуватою, а подивилася на неї з-під окулярів, закурила папіроску, сьорбнула кави з коньяком і запитала: «Хто він?» Коли довідалася, що спокусник майбутній священик, мати задумалася, закурила другу папіроску і вже наприкінці, коли недопалок полетів у попільничку графів Разумовських, кинула недбало: «Це, дорогуша, треба виправити, якщо ти хочеш з ним лишитися… Да, подумай, хіба мало мужчин буде у тебе на шляху… і кожен єдиний?» І очі в неї лукаво, але не зле загорілися. Вона навіть не слухала, що Митрофан – то її найдорожчий, найчарівніший, найвеличніший. Хіба мало лягало на її шляху. Матері насправді було незручно, зовсім не комфортно, що її доньку, одну-єдину, як негри шльондру, взяли просто так, ну тьху, дійсно, як чорний за пару шовкових трусів студентку. Позорно і водночас так дерзновенно, що мати пішла до буфета, налила собі коньяку і одним махом випила, блиснувши карими, ледь не чорними, з антрацитовим полиском очима. Проте час теж нічого не вирішив. Тож довелося справляти весілля. Любов – це глина, з якої вимішується життя, але ніколи не прийде комусь в голову споживати ту глину, якщо у нього є здоровий глузд. Тож відгуділи тихцем весілля. Зять виявився на диво здібним учнем. Він дійсно виправдав довір'я тата і мами Анастасії, пробравшись таким робом у верхівки ЦК, а названі родичі роззявляли з переляку та здивування роти, як цей селюк балансував на межі тюрми та могили. Головне, вони нажили немало добра, а ще двійко дівчат. Потім настала криза. Криза полягала в гедоністських уподобаннях Митрофана. Так, так. Так вона і говорила чоловікові, заливаючись гіркими слізьми, стаючи у позу, завжди біля люстра, щоб бачити себе. Всю свою пристрасть, знівечену молодість, хоча потайки вона зовсім так не вважала, бо молодість затрималася у її свідомості десь спочатку, як вона зустріла Митрофана. її навчали подібній методі, але вона ледь-ледь вульгаризувала, а ще самотність ніяк не давала попрощатися з люстром, улюбленими часописами, телевізором, телефоном і дітьми. Вона дотошно перераховувала усіх коханок, навіть останніх пойд, що отримували за це платню і які приїздили на дачу в неміряній кількості, навіть у ті часи існувала така професія. Ілона з великим захопленням, бо була улюбленицею тата, вітала всі його уподобання. Це її щиро проймало і було розвагою в цьому одноманітному житті статків та повсякденного лінькування, зі снобістським поглядом на високі вершини людського становлення, що закінчувалося нічною мастурбацією, печальною, але прекрасною.
