Діви ночі. Юрий Винничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Якщо їх пульнути лише по п’ятдесят, то маєш цілий кавалок. Незле? Правда?

      – Вони вкрали чи…

      – Ясно – вкрали. Який дурень заплатить за ніч такі гроші?

      Так от про який подарунок говорили мої дівчатка!

      – Але я про це нічого не знаю. Вони мені сказали, щоб я залишив собі гроші, бо вони дістали від поляків подарунки.

      – Гарний подарунок! Я б сам від такого не відмовився. От так вони нашого брата й дурять. Хе… Я вже знаю, що можна чекати від цих дубельтівок. Не перший рік працюю… у цій галузі, і як ти тільки дозволив так себе набрати? Дивуюся. Ну, та будеш мати науку на майбутнє… Словом, зроби так, аби годинники зараз же об’явилися. Поляки приїдуть за кілька днів із Румунії. Треба годинники вернути. Щоб шуму не було. Такі речі треба вміти робити. А коли твої лялі захочуть когось «поставити», то хай це роблять у брамах, скверах, кльозетах, де в голову стрілить, але не тут… Ну, а якщо ти й справді про це не знав, то я б на твому місці всипав їм такого перцю під хвіст, що вони б надовго запам’ятали… І ще одне: після цього фокуса, сам розумієш, більше їм тут гастролювати не можна. Хай пендзлюють куди-інде. Та й ти б із ними ліпше не плутався. Підведуть під монастир, і оком не моргнеш.

      – Добре. Зараз я годинники заберу.

      – Якщо вони їх іще не загнали.

      – А як загнали?

      – Ну, дорогий, тоді нехай бабки гонять. Не менше кавалка з вуглом (чвертю).

      – Ти ж казав тільки кавалок.

      – Чувак, ці годинники йдуть по шістдесят-сімдесят каербе. Захавав? От і рахуй. За скільки продали – усе до копійки на бочку. А то звідси не вийдуть.

      Нічого собі, милі дівчатка. Так мене в дурні пошити!

      Я повертаюся до зали і бачу їх самих за столом, вони весело чомусь регочуть. Мабуть, Марунька оповідає щось пікантне про майора. Та коли їхні погляди помічають мою насуплену фізію, сміх кудись пропадає.

      Усе тепер залежить від того, як я почну бесіду. Якщо почну її так, як це вмію я, писака, то цілком можливо, що мене просто висміють. Що вчинив би на моєму місці курдупель? І тут я пригадую французький фільм, де розігрувалася саме така сцена. Починалася вона з дзвінкого ляпасу, і не одного. Але ляпаси в ресторані неодмінно привернуть увагу. Уваги ж курдупля привертати нема потреби. Він і так стежить за нами упівока. Він з моєї поведінки хутко визначить, чи маю я якийсь стосунок до тих годинників, а головне, чи дійсно я такий зірвиголова, яким йому видався.

      Я повертаю усміхнене обличчя до Леськи і, коли вона пробує мені відповісти усмішкою, ловлю її щоку великим і вказівним пальцем правої руки, а лівою пригортаю до себе. В бідолахи проступають сльози на очах.

      – Ти, шмата! Щоб мені зараз були годинники на столі! Всі двадцять.

      – Які годинники? – обурюється Марунька. – Ти що, зду рів? Пусти її.

      – Пуфти… – шипить Леська. – Бо’ить!

      – Розірву морду до вуха! Рахую до трьох.

      – Які годинники?! – нервує її подруга. – Перестань чудити. Я закричу!

      – Тоді в неї буде писок, як халява. Раз!

      – Ми СКАЧАТЬ