Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану. Олексій Кононенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ де зараз проходить кордон між зрошуваними полями з посівами бавовнику і піщаною пустелею, на городищі Гонур-депе, виявили залишки царського палацу, великого за площею храмового комплексу і некрополь (кілька тисяч давніх могил, що відносяться до часів від останніх століть третього тисячоліття до середини другого тисячоліття дон. е.).

      Серед могил давніх людей на глибині трохи більше півметра від сучасної поверхні було виявлено поховання лошати, що лежало у повному анатомічному порядку, як і поховані поруч люди, на правому боці, у загальному північному напрямі, з однією лиш суттєвою різницею – без голови.

      Очевидно, що голова була спеціально відділена від тіла лошати – це засвідчує складні ритуальні обряди, пов'язані з культовими похованнями тварин, які посідали особливе місце у середовищі місцевого населення. Той факт, що в могилі було поховане саме лоша (а не дорослий кінь), не викликає ніяких сумнівів – це була вже домашня тварина, яка народилася тут, а не потрапила звідкись.

      У Гонур-депе серед багатьох знайдених виробів виявилося п'ять бронзових, срібних і фаянсових сигнальних труб – духових музичних інструментів з широким отвором. Інколи в середині них робилися скульптурні зображення, ймовірно, що реальних людських облич.

      Раніше археологи знаходили такі ріжки під час розкопок давньої Бактрії (Північний Афганістан), але дотепер жодного подібного предмета не зустрічалося в Марґуші. Їхня особливість у тому, що в другому тисячолітті до нашої ери ці голосні інструменти використовувалися виключно для тренінгу коней. Ця археологічна знахідка зайвий раз свідчить: кінь в Марґіані епохи бронзи був давно одомашнений, причому коней розводили не для важкої роботи. Ці благородні і в той же час ще досить екзотичні тварини належали, судячи з усього, еліті давнього суспільства. Коні слугували для парадних цілей, їх дресирували і навчали виїзду, а в особливих випадках приносили в жертву богам.

      Конярство в архаїчній країні Марґуш було досить розвиненим. Це підтверджує ще одна знахідка: в одній з багатих могил гонурського некрополя виявлена мініатюрна бронзова скульптура у вигляді голови коня з довгою шиєю, сторожко піднятими вухами і великими, як у ахалтекінця, очима. Цей унікальний виріб довжиною всього 7 см був навершям дерев'яного ціпка, який зотлів за тисячі років перебування в землі. Сама скульптура умілого давнього майстра дуже потріскалася від часу, але не втратила рельєфності і виразних обрисів.

      Із сюжетів, що оповідають про пригоди людей, які походять від тварин, у Туркменії найрозповсюдженішими казки є про сина ведмедя, що зберігає у своєму імені вказівку на своє походження: Айі-бек, Айі-огли, Айі-али-Кара. Ці казки теж свідчать про послаблення старих вірувань; син виростає, убиває батька-ведмедя і повертається з матір'ю до її рідні. Окрім самого шлюбного співжиття від колишнього тотемістичного вірування збереглося ще переконання, що до нащадків від такого шлюбу переходить сила і міць батька-тотема.

      Майже по всій Середній Азії було розповсюджене СКАЧАТЬ