Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану. Олексій Кононенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ собаку за вухо чи за хвіст, вовк тримає його, не даючи змоги самому нападати».

Н. М. Єрмолова

      Одна прадавня легенда передає, що після того, як Адама було вигнано Богом з раю на грішну землю, його оточили дикі звірі і намірилися роздерти. На чолі зграї був величезний пес. Адам слізно запросив допомоги у Господа. Всевишній змилостивився і порадив погладити собаку. Адам так і зробив. Тоді пес захистив першу людину від диких звірів і став їй вірним другом.

      На території Туркменістану найдавніші останки великих собак були знайдені у поселенні Джейтун (VI тис. до н. е.). Пізніші свідчення про те, що на території сучасного Туркменістану ще у ті далекі часи мешкали великі собаки – предки сучасних туркменських алабаїв, – зустрічаються у поселенні Алтин-депе (II тис. до н. е.). Теракотова статуетка, знайдена у поселенні Алтин-депе (епоха бронзи) на території сучасного Туркменістану, є яскравим прикладом того, що туркменський алабай зберіг свій первісний вигляд. У ній можна побачити сучасний вид туркменського алабая з купованими вухами і хвостом, з ледь помітним переходом лоба в морду і могутнім корпусом.

      Туркменський алабай – собака витривалий і невибагливий в їжі, здатний протягом довгого часу пасти стадо, охороняючи його від хижаків і при цьому протягом усього дня обходитися куснем хліба чи борошняною бовтанкою. Від інших собак його відрізняє могутній корпус, непробивна шкіра, міцна нервова система і уміння захистити людину.

      Алабаї адаптуються як до дуже спекотної погоди (+45 °C в тіні), так і до високогірної температури (до -30 °C). І ще одна особлива властивість туркменського алабая – це захист свого господаря від гадюк. Алабай хапає гадюку і різким рухом ламає їй хребет. Такі дії викликані тим, що коли собака схопить гадюку біля голови, то велика гадюка може обвитися навколо шиї собаки і задушити її.

      Історія Центральної Азії рясніє великими завоюваннями і походами кочівників. В основному це кочові племена скотарів, а життя скотарів немислиме без великого охоронного собаки. Кожне плем'я приводило із своїми стадами і своїх вірних друзів – собак. І життя вибирало найсильніших, здатних вижити у важких умовах. На території сучасного Туркменістану у своєму первісному вигляді вижила і збереглася порода – туркменський алабай. Подоба вірного друга людини не змінилася протягом 5 тисяч років.

      Не можна схрестити алабая з тигром чи з барсом, як не можливо схрестити кішку з собакою.

      В облавних полюваннях використовувався і знаменитий туркменський хорт (тази), який був навчений сидіти на крупі коня позаду господаря. Туркмени чітко дотримувалися породних ліній тази, знали особливі секрети підтримки хорта у гарній мисливській формі. Восени, напередодні полювання, їх вже одягали в попонки з повсті або кошми, які знімали перед самими ловами.

      Почесне місце у чарівних казках посідає кінь. Допомагаючи людині, кінь не зупиняється ні перед якими труднощами, що зустрічаються на шляху виконання складного завдання. СКАЧАТЬ