Галицька сага. Велика війна. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Це стало можливим тому, що наші брати прийшли нам на поміч, нам, відділеним від спільного кореня чужими правителями: різними королями та цісарями. Звідки нам відомо, що ми народність? Що робить людей народом? Чи самі лише тіла? Ні, напевне не тіла, а дух! Якби самі лише тіла, то чим би ми різнилися від звірів? Ми іноді плутаємо душу і дух. Чи це одне й те саме? Напевне, ні. Душа є у кожної людини, а дух опускається на неї у момент хрещення і вже не покидає її. Ви слухаєте і питаєте себе: до чого він це каже? Поясню. Коли дух опустився на наш нарід? Від часу хрещення Русі при святому Володимирі. Наша руська думка живе і розвивається вже більше тисячі років, значить, руська народність існує так довго. За цей час народ від Карпат по Ладогу і Волгу називав себе руським і вважався за один неподільний народ. Землю вони називали Руссю, пізніше Росією; навіть на цих землях жителі, ваші діди і прадіди, називали Росією, а себе росіянами. Так само і ми мусимо відчувати, якщо не хочемо відступитися від своєї думки.

      Отець Матвій перевів подих і не через те, що стомився говорити. Серед сотень допитливих очей, що невідступно спостерігали за ним, він зауважив двійко, які йому були потрібні.

      – Аж у новітні часи вороги, що хотіли змести Русь із поверхні землі, почали голосити, що є якийсь руський народ з одним «с» і якийсь український народ. А щоб зовсім відірвати нас від єдиного дерева, більшість єпископів прийняла 1596 року в Бересті унію з Римом. І тільки деякі священники на свій страх не зрадили своєї віри і не відреклися від неї. Мушу признатись – і це мій гріх, – я не був серед них. Але тепер, коли наші вороги втекли з нашої землі назавжди, коли ми знову повернулися під омофор російського царя і святішого синоду, я, а зі мною і ви, дорогі браття і сестри, можемо нарешті возз’єднатися з величним богобоязним російським православним народом.

      Він провів поглядом по парафіянах і закінчив:

      – Я розумію, що не всі ви так одразу можете прийняти ці зміни. Комусь із вас потрібен буде тиждень, комусь – місяць, а хтось і взагалі може не прийняти їх. Кожен сам вирішує свою долю. Якщо ви не ходитимете до храму – я зрозумію. Зрозумію і молитимуся за те, щоб ви навернулися до істинної віри.

      Затим отець Матвій нагадав про порядок відправ наступного тижня, і люди почали виходити з церкви, обговорюючи почуте.

      Ксеня Солтис залишила церкву серед останніх. Вона так поринула у свої думки, що здригнулася, коли хтось узяв її за руку. Це був Степан Білецький.

      – Ху, налякав, навіжений! – сказала вона.

      – Слухай, тут ми з хлопцями – ну ти їх знаєш: Лука і Максим. І Мотря також з нами! Може, покличемо твого Левка і кудись махнемо? Поговоримо! Те-се!

      Ксеня похитала головою.

      – Не можу! Ми з татом і мамою підемо на могилу бабці, – сказала вона.

      – А де Левко? З дядьком Василем? – допитувався Степан Білецький. – Чогось я не чув на хорах його голосу.

      – Дядько Василь казав, що не ходитиме більше!

      – Чому? – здивувався СКАЧАТЬ