Галицька сага. Велика війна. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      Несподіваний перехід отця Артемишина у православ’я і демарш дяка Івана Гасюка не могли не стати приводом для розмов. Напевне, не тільки у Перетині, але й в усій парафії не знайшлося родини, де не обговорювалися ці події. Звістка про те, що церква стала православною, поширилася зі швидкістю літньої пожежі й не оминула жодної господарки.

      Родина Вовків була винятком навіть серед своїх односельців. Якщо в інших обійстях Перетина мешкало найбільше три покоління родини, то у Вовків у стандартній хаті тулились одинадцятеро душ, враховуючи чотиримісячного сина нещодавно мобілізованого зятя Романа. Найстаршому з родини, Микиті, вже виповнилося сімдесят вісім років, і він був єдиним із перетинців, хто бачив живого цісаря, щоправда, це було мимохіть і понад півстоліття тому. Його жінка Євгенія, що була ровесницею чоловікові, й досі залишилася жвавою та допитливою, але очі, які майже перестали бачити, поклали її у ліжко, що його вона практично не покидала.

      У Микити та баби Ґені, як її називали в селі, було два сини – Гнат і Василь. Саме зятя Гната мобілізували у числі трьох односельців ув австрійське військо; Василь же побудував за обійстям батьків кузню і невдовзі став чи не найшанованішою людиною у селі. Ще з минулого літа він почав звозити з лісу дерево у надії побудувати свою хату, адже місця у батьківській вже не було і він з жінкою Ганною та сином Левком тимчасово жили у переробленій під житло дроварні. Щоправда, їли Вовки й обговорювали нагальні справи спільно, у батьківській хаті.

      Увечері наступного дня, після того як поховали Параску Солтис, вони зібралися також.

      – То ми тепер православні?! – чи то запитав, чи ствердив Гнат.

      – Та ми ними колись були! – вставив Левко, але одразу ж пошкодував про це, діставши запотиличника від батька.

      – Та хоч ти вже помовч! – спересердя гримнув Василь. – Скільки ти там ходив до Томка, і, видно, той недаремно московські гроші відробляв!

      – Та був там один раз! – спробувала захистити сина мати.

      – Мабуть, і одного разу досить, щоб отруїти його розум усякими дурницями. І Хведько Мороз із Вальковим не направили його назад!

      – Чого ти до нього прискіпався? – невдоволено запитав Гнат. – Усі ми робили по дурості помилки, коли були такими, як твій Левко.

      – Ну, такої дурості, як зробив наш отець, від мене ніхто б не дочекався!

      – І що нам тепер робити? – запитала дочка Гната Марія, ледь-ледь похитуючи підвішену до стелі люльку.

      Малий Дмитро ніяк не бажав спати і хотів бути присутнім при загальній сімейній раді.

      – Не знаю, як ви, дорога родино, але поки у нас в церкві згадуватимуть московського царя «Ніколая Алєксандровіча і государиню Алєксандру Фьодоровну», ноги моєї там не буде, – безапеляційно мовив Василь. – Де це видано, щоб при виносі Святих Дарів поминали не Папу СКАЧАТЬ