Галицька сага. Велика війна. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

      – Кого це принесло так рано? – невдоволено пробурмотів він.

      З-за вікна він упізнав Андрія Валька.

      – Чого тобі? – запитав.

      – Вуйку Грицю, покличте Хведька! – благально мовив Андрій.

      – А ще раніше прийти не міг?

      Григорій протер очі, остаточно відганяючи сон, затим пішов у кімнату, де спали сини.

      – Хведьку! Вставай! До тебе Андрій Вальків прийшов!

      Почувши таке, Федір миттю зірвався з ліжка, ускочив у сподні і побіг до дверей. Спросоння він іще мало що усвідомлював, але ранній прихід Андрія не міг бути звичайним візитом ввічливості.

      Сонце ще не зійшло, але ночі вже не було. У повітрі висів густий сірий туман, і було прохолодно. Федір підійшов до Андрія.

      – Чого так рано? – запитав він. – Що сьи стало?

      – Вночі хтось пограбував нашу читальню, – випалив Андрій.

      – Звідки знаєш?

      – Петро Лісович сказав. Прибіг посеред ночі й попередив.

      – Про що попередив? – незрозуміло перепитав Федір.

      Він іще остаточно не прокинувся.

      – Казав, що забрали списки тих, хто відвідував вишкіл «Січ».

      – Кепсько! – відзначив Мороз. – Хто?

      – А ти не знаєш? Степко Білецький зі своїми москвофілами. Відчули, що москалі появляться не нині-завтра, то й підвели голови. Вони ще згадають нам ту бійку.

      – І не лише її, – докінчив Федір. – Помститься він нам за свого батька! Може, поговорити з ним?

      Андрій махнув рукою.

      – Пусте! Списків може у нього не бути. Віддав своїм колєгам від гріха подалі або заховав десь. Нічого ми не доб’ємось.

      Він запитливо подивився на Федора.

      – Що нам робити?

      – Те, що хотіли, – відповів Мороз. – Але відкладати вже нема куди!

      – Так, твоя правда!

      Тим часом із хати вийшов батько Федора. Суворо подивився на юнаків, затим підійшов ближче.

      – Ну, що у вас сталося? – запитав він і, побачивши, що син зволікає з відповіддю, попередив: – Тільки не брехати!

      Поки Федір збирався з думками, Андрій озвався першим:

      – Тут така справа, вуйку Грицю! Ми ходили до читальні «Просвіти»…

      – Знаю! Я сам вас туди послав. Ви ще не хотіли ходити.

      – Так, але, окрім читати Шевченка і Франка, ми були на військовому вишколі.

      Почувши таке, Григорій Мороз недовірливо подивився на принишклого сина, а той лише кивнув головою. Мовляв, так і було.

      – І що?

      – Вночі Степко Білецький та його москвофіли вкрали списки тих, хто був у «Січі».

      Григорій одразу зрозумів, що справи кепські. Від того дня, коли в Кам’янці разом з іншими москвофілами заарештували Тому Білецького, Степан практично не вилазив із хати, навіть не було його видно на полях. Подейкували, що він так сильно побивається за своїм батьком, але пояснення СКАЧАТЬ