Сонцем стань!. Сборник

Чтение книги онлайн.

      Гей, Роксано, красуне, що думаєш ти?

      Чи про те, щоб з царем до безсмертя дійти?

      Не про те! Інший жар в її серці горить!

      Інший бог там живе! Інший цар там царить.

      Він мета її мрій, осолода очей,

      Над усіх милий їй генерал Птолемей.

      Хоч не любить її і холодний, як лід,

      Вона рада свій вік дать за сам його вид.

      «Вічно жить молодій, а без нього? О, ні!

      Краще він хай живе, дасть безсмертя й мені!

      Ну ж, поможе сей плід його серце здобуть!

      А як ні, то мені краще в світі не буть».

      Птолемея знайшла і дала йому плід,

      І сказала, який в нім лежить заповіт.

      А як ніч надійшла, вона тихо пішла,

      Олександру в вино трути-зілля влила.

      Занедужав король, важко стогне, кричить,

      А Роксана при нім не ридає, мовчить.

      Головами хитають старі лікарі,

      І тривога, як ніч, залягла у дворі.

      По всім краю йде вість, наче змора та сон,

      І сумує весь край, і рида Вавілон.

      Ось у строях, білилах, рум’янах ціла,

      В Олександрів покій куртизана³ ввійшла.

      «Вічно жий, царю мій, на потіху для всіх!

      Ось від мене тобі чудодійний горіх!

      Се богині є дар. Як з’їси те зерно,

      Вічно жить тобі дасть вічно юним воно».

      Спалахнув Олександер: «Нещасна, дрижи!

      Від кого маєш плід сей? По правді скажи!»

      Та дівча не дрижить, не спускає очей:

      «Мені дав його твій генерал Птолемей».

      Олександер у болях жорстоких лежав

      І в руці своїй плід чудодійний держав.

      «Вічно жить і любить! День за днем! День від дня!

      А життя – то борня! А любов – то брехня!

      Вічно жить у борні! Биться в сітях брехні!

      День за днем! День за днем! Без кінця! Ні, ох, ні!

      Не для нас, о богине, твій божеський дар!

      Хоч над світом я цар, та над серцем не цар.

      Міліони людей можу вбить, погубить,

      Та чи змушу кого мене вірно любить?

      Вічно жить! О богине, се жарти, се сміх!

      Вічне щастя чи дасть сей чудовний горіх?

      А без щастя, без віри й любові внутрі

      Вічно жить – се горіть вік у вік на кострі!

      Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!

      Я в нірвану волю, чи в Олімп, чи у ад!»

      Серед болю в постелі підводиться цар,

      І побожно цілує чудовний той дар,

      І в тріскучий огонь із пахучих полін

      Чудодійний горіх бистро кидає він.

      І здалось, що вже біль не так люто палив,

      Мовби в збурену кров охолоди налив.

      Прояснів його ум, серце збулось химер,

      А СКАЧАТЬ