Хіба ревуть воли, як ясла повні?. Панас Мирний

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Слухай!.. постой!.. Чув?… постой!

      Чіпка став.

      – Знаєш що? Я тобі за три карбованці напишу…

      – Не хочу, спасибі вам, – та й іде далі.

      – Постой! постой! – спиня його чоловік. – Як ти прозиваєшся?

      – Варениченко.

      – Ти козак чи хто?

      – Мій батько москаль.

      – Ага… От, бач, і на бумагу не треба, – на простій напишу… Хоч? за рубля напишу! Ніхто тобі за рубля не напише, а я напишу…

      – Та бог з вами! – одгрібавсь Чіпка, не рад, що й зачепив таку причепу.

      – Ти думаєш, я тебе одурюю?… Ні, ще Василь Порох нікого не обдурював… Ти чув про Пороха? Через Пороха й секретареві твоєму не раз доставалося!

      Чіпка справді чув про Пороха: піщани хвалилися, що Порох не раз писав прошеніє, кому треба. Чіпка задержався – і ще раз обдивився Пороха.

      – Ну, отже, тобі за твою неймовірність, – пристає Порох, узявшись у боки, – щоб ти на другий раз знав Пороха, дурно тобі напишу!

      «Чи йти, чи ні?» – подумав Чіпка.

      – Слухай, ходім!

      Чіпка повернув за Порохом у двір.

      – Я це тільки тобі дурно пишу, – проказував Порох, ідучи вперед, – вперше зроду пишу дурно! За те ти мені хоч могоричу купи.

      – Добре, – одказав Чіпка.

      – То он, дивись, пляшка над хатою висить, – показав Порох через дорогу, – то – шинок… Піди могоричу принеси!

      Чіпка повернув до шинку; Порох пішов у хату. Незабаром Чіпка вернувся з пляшкою горілки в руках. Порох стрів його на порозі, ввів у хату.

      Хата вдарила Чіпці в вічі своєю неохайністю. Стіни пооблупувані, чорні, аж поцвіли; долівка була колись на помості, – тепер тільки недоколоті під стінами дошки про те нагадували; посеред хати вибої, повні сміття; вікна темні, аж чорнувато-зелені, пропускали в хату якийсь темний світ. Гидко, непривітно! У самому кутку, на покуті, стояв невеличкий стіл з двох дощок, на палець одна од другої…

      – Здорові в хату! – привітавсь Чіпка.

      – Здоров, здоров, – весело задріботів Порох. – Сідай! – і ткнув пальцем на триніжок, що стояв коло столу, а сам метнувся до груби.

      У хаті була панська груба. Порох одчинив дверці, вийняв звідти чарку і краєць черствого хліба, покаляного в попіл.

      – Оце приходиться ховатись од проклятої сарани з святим хлібом! – задріботів Порох. – Як та прожра жре! не заховай тільки… Засох трохи, та сількісь… Покалявся… – І почав хліб обдувати та обтирати…

      – А де ж горілка? – обернувся до Чіпки.

      Чіпка підвівся, щоб дістати: він поставив пляшку в кутку коло порога.

      – Сиди, сиди! – защебетав Порох, наглядівши горілку. – Я сам! Я сам!

      Узяв він пляшку, налив чарку, вилив у рот. Кутуляв, кутуляв, розводивши якось чудно очима, ковтнув, поплямкав; знову налив чарку і знову вилив у рот, закутуляв, ковтнув…

      – Хто се давав? – спитав після другої.

      – Жидівка.

СКАЧАТЬ