Бо війна – війною…. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

      Вона схопилася з крісла, підбігла до мене й припала до грудей.

      «Я знала, що ти прийдеш сюди, Михасю, тому…» – «Як ти тут опинилася?» – «Я зайшла, як ти мені порадив, до «Жіночої громади» на Руській, видно, сподобалася функціонеркам, і вони запропонували мені, оскільки про семінарію нема вже що думати, працювати в них… А до пам’ятника Кілінському я не йшла – таке тоді робилося в місті…» – «І вони тобі доручили секретарювати в поборовій комісії? Але ж російські війська вже під Львовом, тобі треба їхати додому». – «Я записалася в жіночу чету…» – «А що скажуть батько, мати, Гриць?» – «Це ж Гриць мені порадив: хтозна, що буде діятися у наших селах – окупація, солдати… А я піду з тобою, Михайле!»

      Катруся довірливо дивилася мені в очі, і я зрозумів, що вона – моя доля. Але на яку небезпеку пішло дівчисько!.. Та, зрештою, нині й справді ніхто не вгадає, де безпечніше. В селах сваволять гонведи, виловлюють «москвофілів», вішають або женуть до Талергофа – ти вже чув про цей страшний концтабір? Ми опинилися між молотом і ковадлом – між царем і цісарем.

      На початку вересня курінь Гриця Коссака виїхав поїздом до Стрия, там нас розмістили по стодолах і хатах. До прийняття присяги займалися військовими вправами і стояли в черзі до польових кухонь. У стрільців завелися воші.

      Російські війська вже зайняли Галич, Калуш, Долину, а до Стрия продовжували підходити все нові й нові колони добровольців, зібралося їх тут близько двадцяти тисяч. І знаєш, кого я серед них побачив? Ти, мабуть, чув про нову зорю театру «Руської бесіди» Леся Курбаса. Якийсь час він був актором Гуцульського театру Гната Хоткевича. Я бачив його на святі Шевченка в Спортовій палаті на Зеленій, він читав «Кавказ». Високого росту, палаючі очі, м’який баритон, поривчасті нервові жести, своєрідні інтонації. Талант! Та про нього потім…

      Сталося у Стрию нечуване свинство: за наказом Кирила Трильовського, який тепер командує нами з Відня, із двадцяти тисяч добровольців відібрано тільки дві – здебільшого з інтеліґенції і студентів, а сільським хлопцям звелено розходитися по домах. Вони й пішли – злі, розчаровані й ображені на панство, і багато з них, кажуть, додому не добралося: їх виловлювали мадярські польові жандарми і закованих вели на розстріл за те, що вони буцімто пробували пробиратись до росіян. Та все те якось унормується, набір до УСС буде продовжуватись, то ти… А втім – як знаєш…

      Нас обмундирували в гонведську уніформу, тільки й того, що на лівому боці чако дозволили почепити відзнаку «УСС» і привели до присяги в стрийському Народному домі. Вишикували рядами перед вівтарем, оркестр заграв «Боже, буди покровитель цісарю, єго краям», командант Галущинський виголосив довгу промову, з якої я запам’ятав лише одну фразу: «Нехай веде нас до побіди гадка про найяснішого пана цісаря!», і закінчив вигуком: «Хай жиє Франц-Йосиф, гох!»

      У залі тричі пролунало СКАЧАТЬ