Бо війна – війною…. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ти аж настільки помудріла, що вмієш розгадувати пророцтва, – мовив не так уже впевнено пан Збіґнєв, – то поясни, що означає «студінь скаженіє».

      – Це вже й дурний здогадався б, – підвів голову з-над тарілки молодший Казик – анемічний, із синіми підковами під очима хлопчина. – Зима!

      – Лябзда ти! – зневажливо кинув батько. – Не зима, а погибель; то треба думати, що у пророчому слові заховано… Отже – «студінь скаженіє», а «він іде»… Хто йде?

      – Та хто? Москаль. Кому ще сюди йти? – озвався старший Едвард, червонопикий від сирої бичачої крові, яку пив у парному цеху замість води і тому схожий був на ката – так принаймні, за його зовнішнім виглядом, визначив Михайло.

      – О! – вигукнув утішно старий. – Ти, Едзю, з них усіх наймудріший: дикий москаль піде на нашу добру Австрію і проллє кров. Він же гірший звіра – дітей пожирає!

      Михайло слухав розмову зі своєї кімнати крізь прочинені до кухні двері й не втручався, та вже на цьому слові Лукасевича не стерпів:

      – А смажить чи сирими їсть? – спитав, заглянувши до кухні.

      Старий не чекав будь-яких заперечень від своїх рідних, а тим паче від квартиранта, він звівся зі стільчика і накокоїжився:

      – Ви, русини, тільки й ждете москаля, щоб нас звідси випудити!.. Я ж говорив, Стасю: не впускай русина в хату, бо ті його крейцари вернуться тобі горлом. Я уже знаю, що ви збираєтеся на Кайзервальді, – все у трамваї скажуть! – «стрільці», «соколи»! То я вам ще таке повім, пане Михайле: як тільки щось почнеться – щоб я вас у своїй хаті не бачив!… Вони, чого доброго, виріжуть нас, як когутів, – повернув голову до Едварда, чекаючи від нього підтримки.

      – Залишіть ці справи нам самим, тату, – підвівся з-за стола натоптаний, дужий Едвард, відштовхнув ногою Нарциса, що вже добирався червоним язиком до кісточок, глипнув спідлоба на Михайла. – Заки вони нас… – Едвард витер масні долоні об штани й подався перевальцем до спальної кімнати, залишаючи на підлозі мокрі сліди масивних ступнів.

      – Як щось почнеться, Збиху, – тихо зітхнула пані Сташка, – то ні один з них у цій хаті не залишиться.

      – Замовкла б ти, стара римундо… – відказав здавленим голосом господар і подався за старшим сином.

      Коли двері спальні зачинилися, Казик, озирнувшись, підійшов навшпиньки до Михайлової кімнати й прошепотів у відчинені двері:

      – Пане Михасю, ви обіцяли мені книжку про… ну, про те, звідки взялося життя на землі…

      – Дарвіна, Казику? Заходь.

      З дня на день чекаю на Катрусю. Уже й сниться мені. Здається, я її люблю. Віддавна, ще змалку. Ти не гнівайся, Івасю. Я бачив твої закохані очі. Та й хто б у неї не закохався? Не муч себе, у такій ситуації вибирає дівчина.

      Колись я навіть мріяти боявся: дочка війта, до якого наш батько ходив на поденщину, а потім і я брав ціпа й зі сходом сонця розпочинав з татом молотити першу сторонку на війтовому току, викохувалася, звісно, СКАЧАТЬ