Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не мали справи з такими явищами, останнього часу доходили думками про ритуальне вбивство (колись це були щонайбільше загальний страх і ревнощі, але ж тут однозначний вигляд, тут ви можете побачити, як «Гілснер»[35] вчиняє злочин крок за кроком; що дівчина його при цьому обіймає, але що це означає), щоправда, я не розумію і те, як люди могли повірити, що єврей вбиває і не прирізає потім себе, бо ж він робить це, але тут, певна річ, потрібно, щоб люди не переймалися.

      Я перебільшую, все це перебільшення. Це перебільшення, бо ж шукачі порятунку завжди кидаються на жінок, дарма чи на християнок, чи на єврейок. І якщо говорити про невинність дівчат, то це означає не звичайну фізичну, а невинність їхнього офірування, яка є не менш фізичною.

      Я багато хотів би сказати про цей звіт, але я волію мовчати: по-перше, я знаю лише Гааса (хоча, як не дивно, його привітання з приводу моїх заручин було найщирішим з усіх, які я дістав), інших – ані крихти, крім того, ти, мабуть, можеш сердитися на мене, якщо я втручатимуся у ці речі, що стосуються тебе, своїми міркуваннями, і нарешті тут ніхто більше не може допомогти, і це була б просто гра думками.

      (Я весь час боюся, що ти б, якби йшлося про дівчину, з якою я мав би зустрітись у Карлсбаді і якій незабаром по моїй телеграмі після двох незрозумілих цидулок сказав щиру правду – за її відчуттям, я й досі змушую себе нічого не сказати їй у похвалу – могла б несправедливо мене засуджувати, я мимоволі тим більше боюся цього, аніж коли мене просто засудили б і засудили вельми тяжко, але аж ніяк не в основному сенсі твоєї розповіді, отже, можливо, ще тяжче, сказала б ти; ну, тоді я вважаю за краще приймати тяжчу кару від справедливих, аніж легшу, яка мені не личить. Даруй, що висловлююсь я так неясно. Це ж і є те питання, де я маю домовитися з собою самим, при цьому я хотів би зітхати за тобою тільки на відстані.)

      Що ж до Макса[36], то я теж вірю, що слід знати його особисто, бодай згрубша, щоб судити про нього цілком. А отже, треба любити його, захоплюватися ним, пишатися, а також співчувати йому. Той, хто ставиться до нього інакше (якщо мова не про добро), не знає його.

      Ф.

(Меран, 21 червня 1920 р.) Понеділок

      Ти маєш слушність, коли я зараз – листи я отримав, на жаль, пізно ввечері, а завтра вранці хочу зробити з інженером невелику прогулянку в Боцен[37] – прочитав докір з приводу «діток», я справді сказав собі: досить, ці листи сьогодні читати не можна, треба хоч трошки поспати, якщо вранці ти думаєш здійснити прогулянку, – і минув певний час, перш ніж я продовжив читання, і зрозумів, і напруження відпустило, і я, якби ти була тут (я маю на увазі не тільки тілесну близькість), то міг би з полегшенням устромитися лицем тобі в коліна. Але це ж те саме, що й хвороба, еге ж? Я ж знаю тебе, а ще знаю, що «дитинка» не таке вже й жахливе звернення. Жарти я теж розумію, але все може виявитися для мене і загрозою. Якщо ти напишеш: «Вчора я порахувала всі “і” в твоєму листі, вийшло стільки; як ти смієш писати мені “і”, а ще “стільки”», – то і я, коли ти залишишся серйозною, скоріше за все твердо вирішу, що тим СКАЧАТЬ