Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

      Розділ шостий

      Перед заїздом на нього чекав господар, але не наважувався заговорити першим, тому К. сам запитав, у чому справа.

      – Ти маєш куди переїхати? – запитав господар, опустивши очі додолу і втупившись у підлогу.

      – Ти питаєш, бо дружина тобі доручила? – запитав К. – Здається, ти від неї дуже залежний?

      – Ні, – заперечив господар. – Я питаю не за її дорученням, але вона дуже знервована й нещасна через тебе, не може працювати, лежить у ліжку і постійно нарікає.

      – Може, мені піти до неї? – запитав К.

      – Будь ласка, піди, – сказав господар. – Я вже збирався покликати тебе від старости, послухав під дверима, але ви розмовляли, і я не хотів заважати. Я дуже хвилювався за свою дружину, повернувся назад, та вона не пустила мене до себе, тож не залишалося нічого іншого, як дочекатися тебе.

      – Тоді ходімо швидше, – сказав К. – Я швидко її заспокою.

      – Було б непогано, якби вдалося, – сказав господар.

      Вони проминули світлу кухню, у якій три чи чотири зайняті роботою служниці, що були далеко одна від одної, побачивши їх, застигли на місці. Зітхання господині було чути ще з кухні. Вона лежала в тісному закутку без вікон, відділеному від кухні тонкою перегородкою. Там вистачало місця тільки для великого подружнього ліжка і шафи. Ліжко поставили таким чином, щоб бачити з нього всю кухню і стежити за роботою. Але з кухні ліжко було майже не видно. У закутку було доволі темно, трохи вирізнялася тільки біло-червона постіль. Окремі деталі можна було розгледіти тільки зблизька, коли очі трохи звикали до освітлення.

      – Нарешті ви прийшли, – сказала господиня слабким голосом.

      Вона лежала на спині. Здається, дихати їй було досить важко, тому вона відкинула перину. У ліжку жінка виглядала набагато молодшою, ніж у сукні, але нічний чіпець із тонкого мережива був на неї явно замалий і погано тримався на волоссі, тому викликав співчуття до її постарілого обличчя.

      – Як же я міг прийти? – м’яко запитав К. – Ви ж по мене не посилали.

      – Ви не повинні були примушувати мене чекати так довго, – сказала шинкарка з упертістю хворої людини.

      – Сідайте, – сказала вона й показала на край ліжка. – Усі решта йдіть геть!

      Окрім помічників до закутку набилися ще й служниці.

      – Я теж піду геть, Ґардена! – сказав господар.

      Так К. уперше почув, як звати цю жінку.

      – Звичайно, – повільно відповіла вона й додала неуважно, ніби голова її була зайнята іншим: – Чому б саме ти мав залишитися?

      Але коли всі вийшли до кухні, – цього разу навіть помічники послухалися без заперечень, бо саме залицялися до однієї зі служниць, – Ґардена була достатньо уважною, аби збагнути, що звідти все чути, адже закуток не мав дверей. Тоді вона наказала усім вийти з кухні. Її наказ миттю виконали.

      – Пане СКАЧАТЬ