Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в землю хрести; цієї миті не було на світі нікого більшого за нього. Учитель, який випадково проходив повз, зігнав К. донизу суворим поглядом. Зістрибуючи донизу, К. поранив коліно і ледь дістався додому, але таки побував на мурі. Відчуття цієї перемоги, як тоді здавалося, дасть йому опору на все життя, і це не була аж така дурна думка, бо зараз, через багато років, у цю засніжену ніч, поряд із Варнавою, йому допоміг саме цей спогад.

      Він сильніше вчепився в руку Варнави – той майже тягнув його, обидва продовжували мовчати. Що стосується напрямку їхнього руху, то наскільки К. міг здогадуватися з вигляду дороги, вони ще не повернули в жоден провулок. Подумки він присягнувся, що ніякі труднощі, навіть страх перед зворотним шляхом, не зупинять його. Його сили мало б вистачити на те, щоб дати себе дотягнути. Чи ця дорога може бути нескінченною? У денному світлі Замок виглядав досить легкодоступною ціллю, а вістун мав би знати найкоротший шлях.

      І тут Варнава зупинився. Де вони? Далі дороги немає? Варнава попрощається з К.? Це йому не вдасться. К. так міцно вчепився в руку Варнави, що заболіла його власна рука. Чи, можливо, сталося неймовірне, і вони вже в Замку або ж перед його ворітьми? Але ж вони жодного разу не підіймалися вгору, як здалося К. Чи Варнава провів його якоюсь стежкою, що підіймається непомітно?

      – Де ми? – тихо запитав К. більше себе, ніж свого супутника.

      – Удома, – відповів Варнава.

      – Удома?

      – Тепер, пане, вважай, не послизнися, починається спуск.

      – Спуск?

      – Лише кілька кроків, – додав він і вже стукав у двері.

      Двері їм відчинила якась дівчина, і вони опинилися на порозі великої хати майже в повній темряві, крихітна гасова лампа висіла десь далеко всередині, зліва над столом.

      – Хто це з тобою, Варнаво? – запитала дівчина.

      – Землемір, – відповів той.

      – Землемір, – повторила дівчина голосніше, звертаючись до людей за столом.

      З-за столу піднялися двоє старих людей, чоловік і жінка, та ще одна дівчина. Вони привіталися з К. Варнава познайомив К. з усіма – це були його батьки та сестри Ольга й Амалія. К. неуважно глянув у їхній бік, з нього зняли мокре пальто і повісили сушитися біля пічки, він не пручався.

      Отже, не вони опинилися вдома, а лише Варнава. Але чому вони прийшли сюди? К. відвів Варнаву вбік і запитав:

      – Чому ти пішов додому? Чи ви живете поблизу Замку?

      – Поблизу Замку? – повторив Варнава, ніби не зрозумів.

      – Варнаво, – сказав К. – Ти ж хотів іти з кнайпи до Замку.

      – Ні, пане, – заперечив Варнава. – Я хотів іти додому. До Замку я піду аж завтра вранці, я ніколи там не ночую.

      – Отже, ти не збирався йти до Замку, а лише сюди? – посмішка Варнави вже не здавалася К. такою підбадьорливою, та й сам вістовий виглядав уже не так привабливо. – СКАЧАТЬ