Необдумана Міловиця. Зінаїда Луценко

Чтение книги онлайн.

      «Це ж чому? Хворі чи як?…»

      «Батько… проти», – необдумано сказав Ілько.

      «От тобі й на! Батько проти! То чого ж ти до нас прийшов?! Хіба не знаєш, якщо хлопець хоче женитися і він не ледар, не сирота й не волоцюга, то треба йому спершу в батьків спитатися?»

      А ти, Міловице, сиділа тоді біля столу й мовчала, а як почула материн відказ, то почала собі тихо хлипати в рукав сорочки.

      «Йди від нас, хлопче, й не сором на все село! – показала Ількові рукою на двері твоя мати. – Бо бачу я, що засидиться наша Міловиця в дівках до старості, як будуть такі, як ти, сватачі приходити! Йди і не кажи нікому, чого входив у нашу хату».

      «Не засидиться, тітко Горпино, бо я ось прийшов просити вас віддати Міловицю мені за жінку», – просився й далі твій Ілько.

      А батько теж тоді сидів у хаті, але він більше мовчав, ждав, що скаже його жінка. Але як уже почув, що вирішила твоя мати, Міловице, то й своє батьківське слово вставив.

      «Ото новина! – підвівся з лави твій батько Кіндрат. – Ти береш нашу Міловицю за жінку, твої батьки її не хочуть! То куди ж поведеш її жити?»

      «Може ж, батько одумається», – сказав тоді Ілько.

      «Як я почую своїми вухами, що твій батько не проти, то аж тоді буду слухати, Ільку, й тебе. А поки що, парубче, йди собі з нашої хати!» – притиснула на останніх словах мати.

      А ти, дорога Міловице, підхопилася на ноги й стала суперечити матері.

      «Мамо! Я таки піду за Ілька!» – кричала.

      «Куди ти підеш? Куди?! Із одних злиднів у ще більші? – перекривила свої сухі уста твоя мати. – Ти ж чуєш, що Ількові батьки тебе не хочуть приймати?»

      «А ми підемо до когось у найми, але одружимося!» – суперечила ти далі.

      «У найми?! А чи ж ти знаєш, що таке найми, дурна Міловице? – це вже втрутився в вашу розмову твій батько Кіндрат. – Та вже краще жити у бідності, та в своєму господарстві, ніж наймитувати! Та й Ількові батьки до того не допустять і проклянуть, коли їх син через свою жінку муситиме наймитувати!»

      «Нема більше про що говорити! – ляснула рукою об руку твоя мати. – Ти, Ільку, не сердься на нас, але поки не замиришся із своїми батьками й не матимеш від них дозволу, то ні про яке сватання й не говори, щоб і люди з нас не сміялися!»

      «Ми хоч і бідні, – відступивсь до порога твій батько, – але гордість теж маємо й не накидаємося дуже собою!»

      А ти, Міловице, тоді вже й уголос заплакала.

      «А ти – цить мені, не плач і не журися, моя бідна дитино, – підійшла до тебе й погладила по голові мати, – не одні Чуйки на світі, перекажи це своєму батькові, – повернулася в бік Ілька, – віддамо Міловицю заміж до хороших людей, що й вам не рівня!»

      «Тітко Горпино, я вас дуже прошу», – почав проситися Ілько.

      «Йди! Йди, Ільку, з нашої хати! Не хочуть нас, то й ми не хочемо!»

      Тяжко зітхнув тоді Ілько та й вийшов надвір…

      Через вікно, либонь, Ілько СКАЧАТЬ