Необдумана Міловиця. Зінаїда Луценко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Необдумана Міловиця - Зінаїда Луценко страница 10

Название: Необдумана Міловиця

Автор: Зінаїда Луценко

Издательство:

Жанр: Современная зарубежная литература

Серия:

isbn: 978-966-14-4670-9,978-966-14-4244-2

isbn:

СКАЧАТЬ би навіть нехай земля б провалилася, а вже Ксень від свого слова не відступиться!

      Потім, Міловице, говорила тітка Густя:

      «Діти вже один гріх вчинили, треба чекати, поки батюшка одмінить Міловицине вінчання, а все через те, що не хотів ти, Ксеню, раз сина послухати. І могли б ще більшої біди дурні діти наробити, ти ж чув, що по селі говорили? Як-не-як, Ілько – живий, має тепер жінку, вже назад нічого не вернеш, у людей ще й гірше буває. А ти все клянеш… Треба, Ксеню, позатуляти людям роти й зробити Ількові й Міловиці весілля, нехай молоді живуть, і всі скоро забудуть, як там межи ними сталося…»

      «Як ви обоє такі добрі, то й зробіть Ількові весілля самі!» – слова вашої заступниці, Міловице, ще дужче розсердили Ількового батька.

      «Буде дуже гарно, як випроводжатимуть Ілька з дядькової хати!» – дорікнула Степанова жінка.

      «А ти сиди й помовч! – гарикнув на неї Ксень. – От повиростають ваші діти, то й будете ними командувати. А я ніколи не буду згоден, аби моїми сватами були Гаврилюки! А ви як хочете, то можете хоч би й собі до хати моїх молодят забирати, а я як сказав, що не оженю сина з Горпининою дочкою, то так воно й буде!»

      «Але ж вони вже оженилися!» – сплеснула руками Густя.

      «Я до себе Ілька з Міловицею брати не буду, нехай, про мене, хоч і в прийми йдуть, але весілля зроблю», – понуро відказав дядько Степан.

      «А хто тобі заборонить?! Як такий багатий та добрий, що мій син не питає батька, а біжить за поміччю до тебе, то й роби йому весілля! Я не бороню!»

      Ількова мати Текля тільки мовчки дихала від печі. Не бажала й вона тобі, через таку бучу, щастя, Міловице. Не так вона на тебе добре дивилася б, як колись Стаськова мати, аби ти попалася була на її очі тої хвилі.

      «А ти ж, Теклю, що?! – дорікнула Ільковій матері тітка Густя. – Все мовчиш собі? Мовчи! От як повипихає твій Ксень усіх своїх дітей по людях, то не буде кому на старість і очей закрити! Гарно, ой гарно ж ви поступаєте зі своїм єдиним сином!»

      А тоді накинула на голову тітка хустку, дядько Степан натягнув на очі шапку – і вийшли вони за поріг, гучно причинивши за собою двері.

      На подвір’ї дядько Степан оглянув гарну братову хату, велику, під залізною бляхою, найкращу в селі, махнув на вікно рукою і побіг до воріт.

      Провести їх вийшла Ількова мати. Низенько опустивши голову, йшла вона вслід пізнім гостям.

      «Може, хоч ікону яку дасте на благословення?» – вже в воротах запитала тітка Густя.

      Але мати Ількова тільки зітхнула і ще нижче опустила очі.

      Ось такого суму й розбрату наробили ви з Ільком своєю любов’ю, необдумана Міловице!

      Пам’ятаєш, Міловице, як твої батьки все ж таки мусили готуватися до вашого весілля?

      «Ти бач, що надумала собі? – плакалася на тебе вголос мати. – Куди ж ти, дурна Міловице, спішила? А може, й відлягло б тобі, і звиклася б у Стаська? Так гарно було, обвінчалися! А ти – втекла! Куди? З ким? Наробила нам сорому навіки! Заробила прокльонів собі від Чуйків? Думаєш, добро тобі колись з того СКАЧАТЬ