На запах м’яса. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зарано. На хутір змотатися, поки Тома в магазині… До Гілки тієї.

      Шапку на вуха – і гайда. Так вправно сніг місив, аж баба Горпина зацікавилася:

      – Куди це ти чешеш, Петре?

      – На хутір треба!

      Потічок перетнув – сумну Уляну зі свічкою згадав. Усміхнувся розгублено: «І що то було? Чого серце тьохнуло, аж дихалку забило?» Закрокував до старої материної хати, усе вигадував, як вмовити дівчину таємницю берегти. Уже й хвіртку відчинив, та озирнувся на Улянин двір: жінка відчайдушно махала малою сокиркою біля дровника, кидала на купу колотих дров.

      Затупцював на місці: допомогти чи як?

      – Ви до мене? – почув Майчин голос.

      На ґанок вийшла – без вітру хитається. По снігу до хвіртки. Біля Петра стала, в очі дивиться. А худа ж. А бліда.

      – Ти теє… не захворіла часом?

      – Смішне питання, – скривилася глузливо. Ох, чудна!

      – Що смішного? Думав – підмерзла, застудилася…

      – То ви прийшли про здоров’я моє запитати?

      – Діло в мене до тебе. Серйозне, – знітився Реп’ях. Потилицю почухав. – Я оце… жінці своїй сюрприза хочу зробити. Несподіваного… На день народження.

      – І що?

      – А їй сорок років аж після Великодня.

      – А я до чого?

      – Я жінці збрехав, що хату за півтори тисячі доларів продав. Щоби ж, значить, заначку мати… На цяцьку для неї. Оце й тебе прошу… Як спитає… Ти ж не підведи. Скажи: півтори тисячі за хату дала.

      – Добре.

      Отак просто?! Реп’ях повеселішав. «Це ж який я мудрий, – нахвалював себе подумки. – Щоби отак вчасно про сюрприз для жінки збрехати!»

      – А купити їй що хочете? – спитала Майка.

      – Так теє… Ще є час. Щось вигадаю.

      Напружився, подалі від хиткої теми.

      – А ти як тут? Не пошкодувала?

      Майка хотіла було пригадати Реп’яхові, що в оголошенні хата дислокувалася в Капулетцях, а в реальності – на Лупиному хуторі, та передумала.

      – Чого дзвінка на хвіртці нема? Дзвінок треба. І щоби хвіртка зачинялася. Бо прохідний двір, – відказала недобро. Пішла до хати. Навіть не попрощалася.

      «Ох і стерво в материній хаті оселилося!» – вразився Реп’ях. Посунув з подвір’я.

      – Стійте, дядьку! – Знов та швендя до нього чеше. І що за зараза? Певно, передумала Реп’яхову таємницю берегти, зараз грошиків потребує.

      – Де ти ті дзвінки по селах бачила? – пробурмотів роздратовано.

      Вона не чула. Бровки насупила, крізь Реп’яха очима сірими.

      – Там у вас у Капулетцях хлопець живе. Кульгавий. Адресу дайте. Назву вулиці, номер дому. Шпатель маю йому віднести… Грубку лагодив і шпатель забув, – мовила байдуже.

      – Яка ще адреса? – здивувався Петро. – За магазином до яру повернеш, повз ставок до верб дійдеш. За вербами – третя хата. Ворота з дошки необрізаної. Коричневі… – пояснив. – А дзвінка немає! Вибачай! – додав в’їдливо, подався з двору.

СКАЧАТЬ