На запах м’яса. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Матюкнулася на рудого облізлого собаку, – застиг за метр, в очі заглядає, – винесла лопату для снігу, заходилася поріг розчищати, аби без діла не мордуватися. А серце муляє: щось підозріле з Петром коїться. Ой, підозріле. Як материну хату продав, підмінили чоловіка. Гроші віддав, а очі й досі відводить. Наче скіпка в серці. І кохатися щось… не дуже рветься. На Різдво так і не злигалися, хоч Тома самогонки хильнула, чоловіка до дивана притисла: «Ну, що?… Ти – Чапай, я – Анка?» А воно кривиться: «Щось теє… стрес в організмі. Геть зморився». Зморився?! На Різдво?! Та мать твою!

      Аж лопату спересердя кинула. Руки в боки: так… І що робити?…

      Думку про іншу жінку, яка могла б у Петра завестися, першою відмела. Чоловік весь час перед очима, та й нема Томі конкуренток у селі й околицях. А водія рейсового автобуса послухати, то й на двісті кілометрів навкруги нема, бо як до Києва по товар їде, водій хоч як, та торкнеться Томиної дупи: «Ох, ти пишна…» Що є, то є. Наїла тіла – є чим похвалитися.

      Почухала ляжку, засмутилася.

      – Клімакс у нього! – поставила діагноз і тільки замислилася, як із тою бідою впоратися, а тут стара Горпина до магазину суне. Стиць, бабо! Згадала про цукор, банки!

      – Христос народився, – бабі в’їдливо.

      – Славімо, славімо, – стара Горпина усміхається беззбройно. І не присікаєшся.

      – А скажіть, бабо… Ви діда вашого ще пам’ятаєте? – Томі своє болить. Цукор зважує, по Петрові жалем сходить: то все екологія клята… Якби не Чорнобиль та викиди, хіба мужики слабшали б у сорок років?!

      – На Гробки до могилки піду. Згадаю…

      – Та я не про те! Як жили з ним… пам’ятаєте?

      – Добре жили. Не скубалися.

      – Сексом займалися? Ну, не тоді, як молоді були, пізніше…

      – Тьху на тебе! – обурилася баба.

      – Та що це ви мені тут розпльовуєтеся? Я вас що – про космос спитала? Ще скажіть – не знаєте, що воно таке.

      – Хіба старих людей про таке питають? Нащо тобі?

      – Треба! Давайте… Помагайте молодим. Кажіть! Хто першим до сексу охолов: ви чи дід ваш?

      – Ого! Та мій дід і перед смертю…

      – Так! Ясно! – Бабі цукор у зуби – гуляйте! – По банки з тачкою якоюсь приходьте, бо в руках поки донесете – половину розіб’єте!

      Горпина цукор до торби поклала, до прилавка притулилася.

      – …А мені що робити? Терпіла! Бо жаліла, – призналася. – Казав: аж болить йому, як не теє… не зніме напруження. А я його обійму та й кажу: «Знаєш, Васильчику… Війну пережили, Сталіна з Хрущовим поховали… І тут не пропадемо. Олійки собі візьму…»

      – Та досить уже, бабо Горпино! Бо вас зараз спогадами з ніг знесе! Мені ті деталі геть не цікаві!

      Баба Горпина торбу на плече закинула, вицвілими оченятками на Тому з тривогою глянула.

      – Невже на Петра твого мужська неміч напала?…

      – Ще вигадайте дурного! Та по селу понесіть! – визвірилася СКАЧАТЬ