На Зеландію!. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Зібрав іще одне військо і послав його до Сіви з наказом заткнути пельку балакучому Оракулу, а оазу спалити дотла. Величезний караван, який налічував 50 тисяч вояків, тисячі мулів та верблюдів, попрямував на захід, у пустелю. За кілька тижнів армія Камбіса дісталася оази Фарафра, де поповнила запаси води та провіанту. Сіву від Фарафри відділяє триста кілометрів дикої пустелі. Відпочивши, караван вирушив на північний захід. Відтоді його ніхто не бачив. 50 тисяч людей безслідно зникли в Сахарі. (Найбільш імовірно, потрапили в піщану бурю, в Сахарі вона справді здатна поховати цілу армію.)

      У 522 р. до н. е. мідійський жрець Ґаумата підняв повстання проти Камбіса. Почувши про це, цар заспішив до Персії – придушувати заколот. По дорозі він помер за таємничих обставин…

      Щоб дістатися з оази Бахарійя до Сіви, мені довелося проїхатися шляхом зниклої армії Камбіса. На карті це виглядало безпечно і просто – від Бахарійї на захід тягнулася дорога. Я навіть не переймався, бо в легенді мапи зазначалося, що це головна (main), а не другорядна (secondary). Насправді ж, коли в Бахарійї я почав розпитувати, як дістатися до Сіви, виявилося, що дороги немає. Вона була там. Років тридцять тому. Потім її роздовбали, а те, що лишилося, засмоктали піски. Нову взялися прокладати тільки на початку двотисячних. Вибудували кілометрів вісімдесят з боку Сіви і… зупинились. Як це завжди буває – гроші закінчилися. Тепер від Сіви на схід тягнеться новеньке шосе, яке через вісімдесят кілометрів просто обривається, наче його обрубали, а з боку Бахарійї немає нічого. Таким чином, мені довелося шукати водія з повнопривідним позашляховиком, отримувати дозвіл від єгипетського уряду на поїздку в пустелю і, звісно, всюди платити, платити, платити.

      Мандрівка до Сіви, певна річ, видалася цікавою. Можна було б надряпати цілий розділ. А може, й більше. Але мова зараз не про Сахару, Сіву чи берберів. У тій історії, що збираюсь вам розповісти, Сіва – лише відправна точка. Саме тут, у самісінькому серці Сахари – за 2 500 км від України, за 17 000 км від Нової Зеландії, – почалася новозеландська авантюра.

* * *

      Незважаючи на тонни пересторог, якими кишів Інтернет, Сіва виявилась затишною місциною. Бербери не вирізнялися привітністю, але й не дошкуляли. Поки ти поважаєш їхні звичаї, вони поважають тебе.

      У Сіві я робив дві речі: блукав запиленими манівцями, ховаючись у затінках під пальмовим віттям, і писав. День починався зі сніданку в кафе під навісом зразу напроти готелю (млинці, банани, склянка свіжого апельсинового соку), після чого я йшов тинятися оазою, забираючись у найдальші гаї, що заступали селище від брижуватих дюн. Прогулянка тривала кілька годин. Об одинадцятій відкривався заклад бербера Абдул-Мубді – щось на кшталт інтернет-кав’ярні, в сіванському розумінні. Він розташовувався віддалік поселення, у західній частині оази, обабіч ґрунтівки, що вела до гарячих джерел. Я йшов туди, вмикав нетбук і починав працювати. Сигнал мережі був слабкий, часом переривався, та все ж мені вдавалося почитати новини і переглянути пошту.

СКАЧАТЬ