У вогні плавильника. Срібло. Ганна Гороженко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ село молоде, особливої користі вам не принесе. А от наша підтримка варта набагато більшого, ваша світлосте.

      – То давайте повернемось до нашої минулої розмови, владико. – Софія вмить подобрішала і повернулась у своє крісло. Мужиловський розумів, корислива княгиня загнала його в пастку. Але йому попри все варто покарати пихату і ненаситну Корецьку – хай би й частиною своїх земель.

      Переговори для обидвох сторін завершились вдало. Мужиловський вже відкланявся і вдоволений вискочив надвір. Княгиня також пішла в бік виходу, як дорогу заступив Антоній Грекович. А вона вже й забула про супутника протопопа.

      – Я теж хочу запропонувати вам оборудку, ваша світлосте.

      – І яку ж це? – ледь не розсміялась хазяйка, згадавши походеньки отця Антонія у Вільно.

      – У Анни Корецької є дуже цінна книга. Вона її привласнила і вивезла з Софійського монастиря. Манускрипт тепер знаходиться в її обійсті у Лісниках, – швидко і пошепки промовляв чоловік у довгій рясі.

      – Книги мене не цікавлять, – відрізала Софія.

      – Але цікавлять нас, – прошепотів гість.

      – Ви хочете, щоб я напала на найміцнішу фортецю в околицях Києва? Ви божевільний! – княгиня вже хотіла відштовхнути панотця, як той схопив її за руку.

      – Це дуже важлива книга. В ній – таємні знання, із якими Корецька може отримати величезну владу. – Ружинська обдала холодом священника і той відпустив її лікоть.

      Щойно хазяйка вийшла, Грекович зітхнув, поправив золотого хреста на грудях. Він був певен – Ружинська клюне на його приманку.

      Мужиловський поблагословив княгиню, побажав миру її дому і сів у дормез, за ним застрибнула довірена людина ігумена Видубицького монастиря.

      – І чому Іоасаф не поїхав з нами, не розумію? – роздратовано буркнув Мужиловський, якому було недовподоби, що довелось умовляти княгиню самотужки.

      – Останнім часом він дуже дивно поводиться. Навіть готовий відкликати свій позов до Корецької, – зітхнув Грекович.

      – Відкликати?! Ще чого?! – Мужиловський пирхнув і розправив гаптований золотом манжет рукава своєї ряси.

      Розділ XI

      Вдовсвіта, поки челядь спала, Анна підвелась із ліжка. Натягнула поспіхом спідницю та казяку, накинула шаль і помчала убік стаєнь. Проковзнула непоміченою до льохів, а звідти серед темряви навпомацки до землянки ворожки. Холод пощипував за вуха та шию, ноги від нього німіли, але княгиня вперто йшла вперед, відшукуючі в передсвітанковій млі парасчине зілля, яке висіло довкола її оселі. Над головою зателіпались і обдали різким ароматом трави. Ще кілька кроків – і будуть невисокі але масивні двері, які немов виросли із самої землі. Анна ще не встигла до них підійти, як вони рипнули і на порозі зі свічкою в руках у самій сорочці і в очіпку вже стояла Параска.

      – Я чекала на вас, ваша світлосте. Заходьте, надворі холодно.

      – То твої чари? Звідки ти все знаєш, Параско? – СКАЧАТЬ