Геніальне кохання. Александр Гаврош
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Геніальне кохання - Александр Гаврош страница 10
Название: Геніальне кохання
Автор: Александр Гаврош
Издательство: OMIKO
Жанр: Историческая фантастика
Серия: Машина часу
isbn: 978-966-03-9559-6
isbn:
І простягнув руку, аби перейняти її пакет із театральною сукнею та черевичками. Вона так і не зрозуміла, чому запросто відала йому свої речі.
«Гаразд, покурю потім», – посміхнувся він і, кинувши цигарку у смітник, впевнено схопив її за руку. За мить вони вже зникли в музеї.
«Чому я його слухаюсь? – дивувалась Яна, не пізнаючи саму себе. – Нащо я сюди йду? Хоча можу пересвідчитись, яка ситуація з чарівним кріслом. Чи його, бува, не забрали? Тоді нашу мандрівку слід перенести».
Вони піднялися на третій поверх у простору світлу залу бібліотеки колишньої колегії Павла Галагана, де вже зібрався гурт охочих привітати і послухати ювіляра – відомого дитячого поета, який видав нову книжку віршів. Сивовусий ювіляр із сумними очима та довгою, якоюсь стародавньою зачіскою упівголоса давав інтерв’ю телебаченню біля столу, прикрашеного вишитою скатертиною та трояндами.
– Ігор, – протягнув гарячу руку її опецькуватий провідник, коли вони посідали на останні вільні стільці біля самих дверей. – Поет.
– Яна, – посміхнулася дівчина. – Історикиня.
– А може, історикеса?
– Можу бути й історичкою. Чи то пак істеричкою.
– Овва! – здивувався білявий поет. – Скільки варіантів! А що досліджуєте?
– Людську тупість! – відрізала Яна. Хлопчина їй подобався, але його розв’язність – ні.
Той, ошелешений, не знайшовся, що відповісти. Видно було, що дівчина йому подобалася, і це його сковувало. Він боявся зіпсувати перше враження.
– Мені треба на хвильку вийти! – вирішила Яна не втрачати часу й подивитися на крісло, бо ж експозиція Розстріляного Відродження розташовувалася поруч. – Припильнуйте мої речі, будь ласка!
– Гаразд! Тільки не баріться, бо вже починають! – Шепнув він їй на вушко, хоча в цьому не було потреби. Але й від цього по Яні пробіг заряд електричного струму.
Вона хутко підвелася і шмигнула у двері. «Нічого собі!» – міркувала музейниця, швидко дріботячи округлим коридором, який наче охоплював залу півколом. – Я скоро буду кидатися на будь-яку істоту чоловічого роду. Явний передоз гормонів! Із цим треба щось робити!»
Вона завернула за вигнутий поворот й одразу наткнулася на крісло-гойдалку, яке стояло за червоною стрічкою перед стендом Миколи Хвильового.
Яна хапливо озирнулася довкола. Стілець наглядачки, яка мала сидіти біля високих білих дверей, стояв порожнім. Мабуть, вона зазирнула в зал презентацій або вийшла до вбиральні.
«Треба перевірити крісло! – блискавкою майнула думка в Яни. Хвалена жіноча цікавість одразу заглушила всі інші бажання. – Ромашка мене тільки похвалить. Іншого шансу сьогодні не випаде».
Вона ще раз СКАЧАТЬ