1984. Джордж Оруэлл

Чтение книги онлайн.

      Тепер, коли він зрозумів, що мертвий, важливо прожити якомога довше. Два пальці на правій руці були в чорнилі. Ось така дрібниця тебе і видасть. Який-небудь гостроносий шпигун у міністерстві (швидше жінка – хоча б та маленька з рудуватим волоссям, або чорнява з відділу літератури) замислиться, чому це він писав в обідню перерву, і чому писав старовинною ручкою, і що писав, а потім повідомить куди слід. Він пішов у ванну і ретельно вимив пальці зернистим коричневим милом, яке скребло, як наждак, і добре годилося для цього.

      Щоденник він поклав у ящик стола. Ховай чи не ховай – його все одно знайдуть; але можна хоча б перевірити, дізналися про нього чи ні. Волосина, що лежала поперек щоденника, була занадто помітна. Пальцями Вінстон підібрав крупинку білястого пилу й поклав на кут палітурки: якщо книгу зрушать, крупинка звалиться.

      Розділ третій

      Вінстону снилася мати.

      Йому повинно було бути, як він думав, десять або одинадцять років, коли його мати зникла. Це була висока жінка з розкішним світлим волоссям, велична, мовчазна, повільна в рухах. Батько запам’ятався йому гірше: темноволосий, худий, завжди в охайному темному костюмі (чомусь запам’яталися дуже тонкі підошви його черевиків). Він ходив в окулярах. Судячи з усього, обох забрала одна з перших великих чисток у 50-ті роки.

      І ось мати сиділа десь там, у глибині, з його сестричкою на руках. Сестру він зовсім не пам’ятав – тільки маленьким кволим немовлям, завжди тихим, із великими уважними очима. Обидві вони дивилися на нього знизу. Вони обоє були у якомусь підземному місці – чи то на дні колодязя, то чи в дуже глибокій могилі – і опускалися все глибше. Вони сиділи в каюті корабля, що потопав, і дивилися на Вінстона крізь темну воду. У салоні ще було повітря, і вони ще бачили його, а він – їх, але вони все занурювалися, занурювалися в зелену воду – ще секунда, і вона поховає їх назавжди. Він на повітрі й на світлі, а їх заковтує безодня, і вони там, внизу, бо він нагорі. Він розумів це, і вони це розуміли, і він бачив по їхніх обличчях, що вони розуміють. Докору не було ні на обличчях, ні в душі їх, а тільки розуміння, що вони повинні заплатити своєю смертю за його життя, бо така природа речей.

      Вінстон не міг згадати, як це було, але уві сні знав, що якимось чином його матір і сестра пожертвували своїми життями заради нього. Це був один із тих снів, у якому посеред характерних декорацій сну триває свідоме розумове життя: тобі відкриваються ідеї та факти, які все ще здавалися новими та годящими навіть після пробудження. Вінстона раптом осяяло, що смерть матері майже тридцять років тому була трагічною й сумною в тому сенсі, який вже і незрозумілий нині. Трагедія, що відкрилася йому, – надбання СКАЧАТЬ