1984. Джордж Оруэлл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ після сну. Він трусив легкі так, що відновити дихання Вінстону вдавалося тільки лежачи на спині, після кількох глибоких вдихів. Його вени безжально набрякли під час нападу кашлю, а варикозна виразка почала нестерпно свербіти.

      – Група від тридцяти до сорока! – загавкав пронизливий жіночий голос. – Група від тридцяти до сорока! Станьте у вихідне положення. Від тридцяти до сорока!

      Вінстон вишикувався перед телеекранами наче по команді «Струнко!»: там уже з’явилася жилава порівняно молода жінка в короткій спідниці й гімнастичних туфлях.

      – Згинання рук і потягування! – викрикнула вона. – Робимо за рахунком. І РАЗ, і два, і три, і чотири! І РАЗ, і два, і три, і чотири! Веселіше, комради, більше життя! І РАЗ, і два, і три, і чотири! І РАЗ, і два, і три, і чотири!

      Біль від кашлю не встиг витіснити враження сну, а ритм зарядки їх начебто оживив. Машинально простягаючи й згинаючи руки з виразом похмурого задоволення, як личило на гімнастиці, Вінстон пробивався до невиразних спогадів про раннє дитинство. Це було вкрай важко. Все, що відбувалося в 50-ті роки, вивітрилося з голови. Коли не можеш звернутися до сторонніх свідчень, втрачають чіткість навіть обриси власного життя. Ти пам’ятав визначні події, які найшвидше взагалі не відбувалися ніколи, ти пам’ятав деталі різних інцидентів, але без відтворення їх загальної атмосфери, також були довгі, порожні, мов аркуш чистого паперу, періоди, де ти не міг визначити або пригадати взагалі нічого Тоді все було іншим. Іншими були навіть назви країн і контури їх на карті. Злітна смуга I, наприклад, називалася тоді інакше: вона називалася Англією або Британією, а ось Лондон – Вінстон пам’ятав це більш-менш твердо – завжди називався Лондоном.

      Вінстон не міг чітко пригадати такий час, коли б країна не воювала; але, мабуть, на його дитинство припав досить тривалий мирний період, тому що одним із найбільш ранніх спогадів був повітряний наліт, що всіх заскочив зненацька. Може, саме тоді й скинули атомну бомбу на Колчестер. Самого нальоту він не пам’ятав, а пам’ятав тільки, як батько міцно тримав його за руку і вони швидко спускалися, спускалися, спускалися кудись під землю, коло за колом, гвинтовими сходами, що гуділи під ногами, і він втомився від цього, запхикав, і вони зупинилися відпочити. Мати йшла, як завжди, мрійливо і повільно, далеко відставши від них. Вона несла маленьку сестричку – а може, просто ковдру: Вінстон не був упевнений, що на той час сестра вже з’явилася на світ. Нарешті, вони прийшли на людне, гучне місце – він зрозумів, що це станція метро.

      На кам’яній підлозі сиділи люди, інші тіснилися на залізних банкетках. Вінстон із батьком і матір’ю знайшли собі місце на підлозі, а біля них на банкетках сиділи поряд двоє старих людей. Старий у пристойному темному костюмі й зрушеній на потилицю чорній кепці, абсолютно сивий; обличчя в нього було червоне, в блакитних очах стояли сльози. Від нього тхнуло джином. Несло наче від усього тіла, ніби він пітнів джином, і можна було уявити, що СКАЧАТЬ