Процес. Америка. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Твоя поведінка, – він дивився на К., нахиливши голову вбік, – мені не подобається, звинувачений, якщо він невинний і ще не зневірився, так не поводиться. Швиденько розкажи мені, про що йдеться, щоб я міг допомогти тобі. Напевне, щось пов’язане з банком?

      – Ні, – відповів Йозеф і підвівся. – Любий дядьку, ти розмовляєш надто голосно, служник, напевне, стоїть під дверима і слухає. Мені це прикро. Краще ходімо куди-небудь, і я тоді відповім, як зможу, на всі твої запитання. Я дуже добре знаю, чим я зобов’язаний своїй родині.

      – Правильно, – схвалив дядько, – дуже правильно, тільки поквапся, Йозефе, поквапся!

      – Я ще маю дати кілька розпоряджень, – мовив К. і по телефону покликав до себе свого заступника, той майже одразу прийшов. Дядько, ще досі збуджений, показував заступникові рукою, що К. гукав його, в чому, зрештою, й так не було жодного сумніву. К., стоячи коло столу, тихим голосом, показуючи ті або ті документи, пояснив молодикові, що тут треба доробити ще сьогодні за його відсутності, заступник слухав незворушно, проте уважно. Дядько заважав їм, бо спершу, вирячивши очі й нервово покусуючи губи, стояв поряд, хоча й не слухав, – заважав уже сам його вигляд. Далі він став походжати по кімнаті, інколи зупиняючись то перед вікном, то перед картиною, і вряди-годи вигукував:

      – Для мене це незбагненна річ! – Або: – А тепер скажи мені, що нам діяти далі?

      Молодик удавав, ніби нічого не помічає, спокійно дослухав усі настанови К., занотував щось і пішов, уклонившись як К., так і дядькові, що, до речі, саме повернувся до нього плечима, визирав з вікна і, випроставши руки, жмакав штори. Тільки-но зачинилися двері кабінету, як дядько закричав:

      – Нарешті той писарчук забрався і нам уже можна йти! Нарешті!

      На жаль, ніяк не щастило вблагати дядька нічого не розпитувати про процес у вестибюлі, де ходили окремі службовці та служники і де саме тієї миті крутився й заступник директора.

      – Отже, Йозефе, – заговорив дядько, – ледве помітно відповівши на шанобливі уклони навколишніх, – тепер скажи мені відверто, що це за процес.

      К. зронив кілька незначущих зауважень, на мить засміявся і лише на сходах пояснив дядькові, що нічого не хотів казати перед людьми.

      – Правильно, – схвалив дядько, – а от тепер кажи. – Дядько слухав, схиливши голову й квапливо попахкуючи сигарою.

      – Передусім, дядьку, – мовив К., – це не такий процес, який розглядає звичайне правосуддя.

      – Це вже погано, – зітхнув дядько.

      – Чого? – подивився на дядька К.

      – Думаю, погано, – проказав дядько знову. Тепер вони вже стояли за дверима банку на сходах, але портьє, здається, нашорошив вуха, і К. потяг дядька вниз, жвавий вуличний рух підхопив їх. Дядько, вчепившись за К., уже не розпитував так настирливо про процес, якийсь час вони йшли навіть мовчки.

      – Що, власне, сталося? – спитав нарешті дядько і зупинився так раптово, що перехожі, які йшли позаду, злякано СКАЧАТЬ