Процес. Америка. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

      К. миттю вислав з кімнати служника, наказавши нікого не впускати.

      – Йозефе, що я чую? – запитав дядько, коли вони залишились на самоті, й сів на стіл, підмостивши під себе, не дивлячись, різноманітні папери, щоб вигідніше сидіти. К. мовчав, він знав, що буде далі, але, раптом розслабившись після напруженої роботи, нараз віддався приємній утомі, дивлячись у вікно на протилежний бік вулиці, дарма що з місця, де він сидів, можна було побачити лише малий трикутник, частину глухої стіни між двома вітринами.

      – Ти дивишся у вікно! – закричав дядько, здіймаючи руки. – Йозефе, ради Бога, відповідай мені! Це правда, невже це таки правда?

      – Любий дядьку, – відповів К., струшуючи власну розвіяність, – я навіть не знаю, чого ти від мене хочеш.

      – Йозефе, – застережливо мовив дядько, – наскільки я знаю, ти завжди казав мені правду. Тож чи треба твої останні слова розуміти тепер як лихий знак?

      – Я вже здогадуюсь, чого ти хочеш, – покірливо мовив К., – ти, напевне, почув про мій процес.

      – Так, – відповів дядько, поволі нахиляючи голову, – до мене дійшли чутки про твій процес.

      – Від кого? – запитав К.

      – Мені написала Ерна. Хоч вона й не спілкується з тобою, а ти, на жаль, не часто про неї згадуєш, але таки довідалась. Сьогодні я отримав листа від неї і, звичайно, відразу ж примчав сюди. Інших причин я не мав, але, здається, досить і цієї. Я тобі зараз прочитаю те місце, де вона пише про тебе. – Дядько витяг листа з кишені. – Ось воно. Вона пише: «Я вже давно не бачила Йозефа, на тому тижні заходила до банку, але Йозеф був такий заклопотаний, що я так і не потрапила до нього. Я прочекала майже цілу годину й була змушена йти додому, бо в мене мав починатись урок музики. Я б так хотіла з ним поговорити, але, можливо, ще колись трапиться нагода. На мої іменини він приніс мені велику коробку шоколадних цукерок, був дуже милий і люб’язний. Я тоді забула написати вам про це, а тепер, як ви запитали, пригадала. А шоколад, щоб ви знали, зникає, коли живеш у пансіоні, дуже швидко, ледве встигаєш усвідомити, що тобі подарували шоколад, як його вже нема. Але про Йозефа я вам хочу ще дещо написати. Я вже казала вам, що в банку мене до нього не пустили, бо він саме розмовляв із якимсь добродієм. Спокійно почекавши з півгодини, я запитала служника, чи довго ще триватиме розмова. Той відповів, що, напевне, так, бо, мабуть, ідеться про процес, який провадять проти пана прокуриста. Я запитала, що це за процес і чи служник часом не помиляється, але він запевнив, що ні, процес таки тягнеться, і то дуже важкий процес, а більше йому нічого не відомо. Він і сам з радим серцем допоміг би панові прокуристові, бо то добрий і справедливий чоловік, проте не знає, з якого боку братись, і йому лише хотілося б, щоб до справи втрутились якісь впливові люди. А таке, безперечно, станеться, і процес, зрештою, матиме втішний кінець, але поки що, як можна виснувати з настрою пана прокуриста, йому доводиться сутужно. Я, звісно, не надавала цим словам СКАЧАТЬ