Мати все. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пробурмотів Стас, не відриваючи від карт зосередженого, напруженого погляду.

      О сьомій ранку брати Козелецькі позичили в Стаса сотню на таксі, позабирали порожні гаманці й подалися додому: гра завжди закінчується разом із грошима. Олег зварив собі та млявому Стасові кави, повідчиняв вікна і вирішив перекантуватися в приятеля до восьмої, щоби просто від нього – на роботу.

      – Ліді привіт, – сказав, коли вже йшов. – І телефони ввімкни. А що, як вона телефонувала?

      – Не треба так перейматися через мою дружину, – роздратувався Стас. – Заведи свою і переймайся.

      Але телефони ввімкнув. Зачинився у душі. Мужньо ганяв кров контрастом, аж доки не прийшов до тями й не повірив, що зможе дійти до «тойоти», сісти за кермо і без пригод дістатися до складів у Вишгороді, в одному з яких розташовувався офіс Дезінфікатора.

      О дев’ятій ранку суперечливий – бездоганна борідка на пом’ятій пиці, дорогі парфуми впереміш із перегаром, що народжували апокаліптичні пахощі, – Стас вийшов із під’їзду і… наскочив на Ангеліну, яка саме бігла на нього.

      – А… Добра пані, – набундючився. – Печива принесли?

      Ангеліна вигнула вуста злою підковою і мовчки пішла на Стаса.

      – Так, тітко… Не схожі ви на добру пані, – роздратувався Дезінфікатор. – Чого вам?

      Ангеліна раптом схлипнула, перехрестилася, заколотила кулаками по Стасових грудях.

      – Де ти був, Стасику?! Де ти був усю ніч, пройдисвіте?! Не міг Лідусю вчора почекати трохи? Чи сам по ту ляльку кляту збігати? А? Сидить він весь час у машині, наче засватаний! Не зайде ніколи! Лідусі не допоможе! Оце на тобі гріх! На тобі! Я усю ніч телефонувала! Чому не відповідав?

      – Спав…

      – Ой, не бреши! Бог усе бачить!

      – Тітко, я перед вами сповідатися не збираюся! Вас хто підіслав? Іветта? Я Ліді скажу – коли ще хоч раз…

      При згадці про Ліду Ангеліна затулила рота рукою, захитала головою… Стас напружився, насторожено глянув на няньку.

      – Сталося щось?

      – Ти вже тримайся, Стасику… – схлипнула нянька. – Тримайся, дитино.

      Стас пополотнів і протверезів одночасно.

      – Де Ліда? – спитав тихо.

      – У лікарні. Ще звечора відвезли…

      – …Що?

      – Не знаю, Стасику! Їй-богу, не знаю. Іветта з нею поїхала. Ще не поверталася, а я ж біля Платосика… Оце заснув, а я до тебе, бо ж телефон усе мовчить, а ти, може, Лідусі тепер найбільше потрібний…

      – Яка лікарня? – Стас відчув, як до очей підступають сльози. Смикнув головою, як той кінь.

      – Інститут якийсь… На Мануїльського. Іветта наказала туди везти…

      – Дякую, добра пані, – ледь зміг вуста розтулити.

      Ангеліна дрібно-дрібно закивала, наче горох розсипала.

      – Побіжу… Платосик сам… Ти ж їдь, Стасику! Поспішай! Бог дасть, усе СКАЧАТЬ