ЛСД. Ліцей слухняних дружин. Ірен Роздобудько

Чтение книги онлайн.

      Після цього короткого звіту йшов розлогий почерк пані Директорки – «Не заперечую» і її каліграфічний підпис, трохи змазаний фірмовою печаткою.

      Ми погортали папірці і знайшли медичну довідку і поліцейський звіт.

      Долаючи канцеляризми і специфічні терміни, ми дізналися, що смерть Тур настала через численні ножові поранення, «несумісні з життям», які вона завдала собі в зв’язку з глибоким нервовим розладом. Нервовий розлад було завірено родинним лікарем з позначкою, що це «спадкове».

      У дортуарі настала така тиша, що ми почули, як в саду падають яблука.

      Ми закам’яніли. З нас можна було ліпити скульптуру «Десятий секстет під впливом паралітичного газу».

      Першою отямилась Рів.

      Вона почала хутко згрібати докупи аркуші, укладати їх назад, до теки.

      Сунула її до рук паралізованої Ліл.

      – Негайно неси це все назад! У тебе є щонайбільше тридцять хвилин до сходу сонця!

      Ліл схопила теку, сунула її під нічну сорочку і прожогом вискочила з дортуару.

      Ми лишилися сидіти в тих самих позах. І кожна з нас молилася про повернення Ліл, подумки долаючи її шлях коридором, садом, в кабінет крізь вікно – і назад.

      Стрілки настінного годинника крутилися, мов скажені.

      Нам здавалося, що Ліл не було цілу вічність.

      Коли вона увійшла – з білим обличчям і хворобливо червоними щоками, ми зарухались, розминаючи застиглі м’язи.

      Всі були втомлені.

      Ліл одразу полізла під ковдру.

      – Тепер вірите? – слабким голосом запитала вона.

      – Можливо… – пробурмотіла Озу.

      – Не знаю… – сказала Мія.

      – Але… – пискнула Іта. – Я не розумію…

      – Тихо! – крикнула Рів і скомандувала: – Спимо!!!

      Коридором вже лунали кроки вчителів і вихователів, котрі після від’їзду гостей поверталися до своїх кімнат.

      За п’ятнадцять хвилин до сходу сонця ЛСД поринув у короткий вранішній сон…