Постріл в Опері. Лада Лузіна

Чтение книги онлайн.

      І саме 1894 року геолог Тутковський описував глибину безкоштовного саду словами, якими живопишуть звичайно Лисі Гори:

      «Тераса ця має дуже дикий і непривітний вигляд; вона вся вкрита безформними буграми, між якими знайшли притулок багнисті болітця, що ніколи не висихають…»

      Причому похмурість сих садових легенд виявилася більш живучою, ніж царська й подальша радянська влада – як би не називали сад – Царським, Пролетарським, Першотравневим чи Марийським, – від віку й до сьогодні терасу із «Зеленим театром» кияни вважають шостою, неофіційною Лисою Горою.

      Але Міша Булгаков любив цей сад!

      І описував його інакше.

      І нині, з нагоди Святок, у нижній, обжитій, частині Царського саду народу було багато. І там, і тут походжали торговці з копійчаними харчами, тітки з гарячими пиріжками, збитенники з напоями «щоб зігрітися».

      Жвава, святкова – публіка, яка тут гуляла, здавалася списаною з різдвяної листівки.

      Маша накинула оком на вродливу даму – дама була така гарна, що здавалася ляльковою! Біла шубка, біла муфточка, прикрашена «торочкою» з помпончиків. До її хутряної, вигнутої півмісяцем, шапочки було приколото букет штучних конвалій.

      «Досить витріщатися. Ти прийшла заради Анни!» – осмикнула Києвиця Машу-історика.

      Двійко дівчаток, що вже доволі замерзли, плелися зимовою доріжкою.

      Старша й молодша.

      «Хто з них Анна Ахматова?»

      Маша й Мир ішли слідом, – кавалер галантно ніс пальці супутниці на лікті своєї руки.

      Попереду плили два однакових капори – вони не бачили облич. Маша мимоволі завважила чудову поставу старшої – у свої п'ять-шість років панночка чесно тримала спину.

      «У Києві Анна вперше побувала в п'ятирічному…»

      «Старша – Анна!»

      – Ой, – скрикнула старша. – Брошка.

      Присівши навпочіпки, вона поколупалася в снігу. Випросталася, роздивляючись знахідку.

      На гілку чорного дерева сів чорний ворон.

      – Це Ліра, – пояснила вихованці бонна, стоячи коло панночки. – Можливо, Анно, ви станете поетом.

      – Поетом?

      Маша занепокоїлася – на точнісінько такого ворона перекидався, за необхідності, Київський Демон, що був обертихою жіночої статі!

      Але й без Демона «точнісінько таких» ворон у Києві водилося вдосталь.

      – Поети пишуть вірші, – сказала бонна.

      – А-а-а. – Дівчинка дивилася на свою, невидиму для Маші, долоню. – Гарна.

      Ворон каркнув.

      – Покажи, покажи, – підбігла молодша сестра. – Дай мені! Дай! Дай!

      Анна швидко стисла руку в кулак. І скрикнула. Брошка вколола її.

      – Дай мені! – Мала намагалася розімкнути кулак старшої сестри.

      – Поводься пристойно, Ріко, – приструнила її бонна.

      – Ні, – СКАЧАТЬ