Постріл в Опері. Лада Лузіна

Чтение книги онлайн.

      Рівний рядок під її рукою обірвався… Мати недовірливо нахмурилася, закусила нижню губу й повільно заперечливо похитала головою. А за секунду по тому видерла із зошита останній аркуш і зім’яла його в кулю.

      – Мамо, що ти робиш? – спитала дочка.

      – Нічого. – Мати не дивилася на неї. Вона дивилася на кулю. – Що ти питала, люба?

      – А коли я стану такою, як ти?

      – Невдовзі. – Голос матері пролунав дивно. – Дуже скоро. – Куля полетіла у кошик для паперів.

      – Мамо, – здивовано вигукнула дочка, – у нас тьотя!

      Мати озирнулася. У прорізі дверей стояла незнайома дівчина.

      – Мамо… – плачливо вимовила гостя.

      – Це моя мама! – обурилася дочка. – У неї нема інших дівчаток!

      – Не бійся. Тьотя жартує, – втішила її золотоволоса мати. – Щось сталося? – Вона спідлоба дивилася на гостю.

      – Я дуже прошу тебе… Дуже тебе прошу… – попросила та, запинаючись. – Зроби так, щоб Трьох не було.

      – Ти прийшла до мене по це?

      – Так.

      – Отже?

      – Так. Ти померла! Ти померла, ма!

      Жінка зупинила її піднятим пальцем. Почекавши, дістала з кошика зім’ятий аркуш. Акуратно розгладила його. Перечитала.

      І заперечливо похитала головою.

      – Мені дуже шкода, – сказала вона, – дуже шкода, люба.

      Розділ перший, у якому відбувається неможливе

      «То ль дело Киев! Что за край!

      Ясного липневого дня алеєю Гімназистів, що розрізає навпіл колишній Бібіковський бульвар, йшла трохи дивакувата руда пан ночка.

      Дивакуватим був її погляд – він то зацьковано стрибав, боязко вивчаючи тих, хто йшов назустріч (причому статечно-літні чоловіки чомусь не цікавили панночку зовсім, а ось дами, незалежно від віку, підпадали під миттєве опромінення сіро-зелених очей), то гордовито промальовував фасади будівель по лівий бік з любов’ю хазяйки, яка готує світ до капітального ремонту.

      Руда діловито промацала поглядом смарагдовий будинок-«шкатулку» – єдиний у Києві, прикрашений ліпниною з порцеляни.

      Подумки домалювала відсутню вежу до фасаду будинку 18 – колишньої 2-ї гімназії, де навчався в підготовчому класі Міша Булгаков і служив на посаді регента хору його рідний дядько Булгаков С. І.

      Поклала руку на груди, де, на шнурку, під сорочкою, висів не хрест, а дивовижний ключ від 13-го будинку…

      А кроків за десять повела себе й зовсім дивно.

      Різко спинилася, і на її круглому обличчі з’явився симптоматичний вираз, який буває в індивідів жіночої статі, що несподівано й незаплановано зустріли на шляху головного чоловіка свого життя, котрий уже покинув їх болісно й назавжди.

      Ось тільки ніяких чоловіків на шляху рудої не спостерігалося.

      За низькою огорожею алеї, сяючи сімома золотими й синьо-зірковими банями, стояв Найпрекрасніший у світі Володимирський собор!

      Руда вп’ялася в нього відчайдушно-страдницьким поглядом.

      Але на цьому дива не скінчилися.

      Точнісінько цієї самої миті на початку алеї з’явився ще один жіночий екземпляр – довгоногий, гордовито-вродливий і по-липневому напівголий. Екземпляра супроводжував чоловік, який дивився на оголене, перекреслене вузькою смужкою бретельки плече своєї супутниці так, ніби жадав відкусити від нього бодай шматочок.

      – Я тобі сто разів казала, це був звичайний дівич-вечір! І якщо ти поводитимешся, наче ідіот… – роздратовано вичитувала су провідника дівчина, не зважаючи ані на його обожнювання, ані на нього самого.

      І поперхнулася, побачивши руду.

      – Аллочко, ну зрозумій… – заскиглив хлопець.

      І замовк.

      Забувши СКАЧАТЬ