.

Чтение книги онлайн.

      Андрій вискочив за молотком.

      – Ось! – Кортецький простягнув коробку Івану Тимофійовичу.

      Той запалив свічку й освітив каплицю.

      Інвалід підійшов до середини іконостаса, витягнув з кишені гімнастерки цвях і забив його наполовину в дерев'яного розіпнутого Христа. А потім начепив на цвях круглу штуковину.

      – Ну от, – задоволено видихнув він. – Тепер і ви почуєте голос Батьківщини… а то сидять у тайзі, а там мільйони помирають на фронтах…

      – А як воно називається? – запитав Андрій, показуючи поглядом на круглу штуковину.

      – «Сковорідка» – по-простому, а так – радіо, – пояснив інвалід. – Сьогодні запізно вже, а завтра заговорить, їй-богу, заговорить! Слухатимете, секто!

      І Кортецький обвів місцевих жителів колючим зневажливим поглядом; тільки на Андрієві його погляд потеплішав:

      – Ну все, я тут у вас переночую, а рано-вранці далі піду.

      – Розташовуйся, божий чоловіче, – Іван Тимофійович закивав і вийшов із каплиці.

      За віконцем у темряві, що настала, гудів дзвін, але було чутне й життя. Кричали птахи.

      Інвалід, залишившись сам у каплиці, розстелив під іконостасом шинель і влігся на неї. Вже лежачи, він чиркнув сірником, і той, спалахнувши, освітив усі нутрощі тісної маленької каплички. Окинувши ще раз швидким поглядом стіни, Кортецький скривився і задмухнув сірник. Заплющив очі, але тут почув скрип дверей.

      – Хто там?! – перелякано сіпнувся він, побачивши у розкритому дверному отворі жовту половинку місяця.

      – Я це, – відповів тихий голос.

      – Я – хто? – насторожено перепитав інвалід.

      – Андрій.

      – Ти чого прийшов? – Кортецький підвівся на ліктях.

      – Запитати.

      – Ну?

      – А правда, що Батьківщина в біді? – тремтячим голосом запитав Андрій.

      – Еге-е, – мовив із протягом інвалід. – У дуже великій біді, скрізь війна, фронт, а де немає фронту – там із голоду мруть. Погано.

      – А Москва?!

      – Ну, в Москві не мруть, звичайно, але й там погано. В оточенні вона. Я ось за Батьківщину ногу віддав. А тепер останні сили віддаю…

      – А вранці ви куди?

      – Далі. У мене ще три «сковорідки», присобачу їх де-небудь у людей, які нічого не знають, і назад рухатиму.

      – А можна з вами піти? – Голос Андрія затремтів.

      – А тебе твої сектанти не приб'ють, якщо зловлять?

      – А ми до світанку, я знаю, як до річки вийти, а ні батько, ні брати цього шляху не відають.

      – До річки – це добре… Але якщо підеш, треба буде тобі мене слухатись…

      – Буду, – пообіцяв Андрій.

      – Ну от, тоді перший наказ: усю СКАЧАТЬ