Бікфордів світ. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Тижнів два шляху, – сказав Харитонов.

      – Цікаво! – генерал підвівся і впритул підійшов до молодшого матроса.

      – Ми тебе ось що, заарештуємо поки… А пізніше вирішимо, що з тобою робити.

      – Товаришу генерал! – жалібно звернувся Харитонов. – Та за що?

      – Моє прізвище – генерал Ликов! Так і говори, не соромлячись: «Товаришу генерал Ликов!» А заарештовуємо тебе за те, що ти на дезертира схожий! Та і казки мені твої про шнур не подобаються! Може, там по цьому шнуру хтось уже йде до нас?! Ізводьєв! Розбуди Анікіна, і нехай він пройде до кінця шнура.

      – Слухаюсь! – відрубав солдат, який затримав Харитонова.

      – А цього зачини у другій землянці! – вів далі генерал. – І стережи! Втече – розстріляю, а якщо вдвох утечете – двох розстріляю!

      Ізводьєв підійшов до Харитонова і штовхнув у плече.

      – Ходімо!

      На іншому кінці галявини зайшли в низеньку сиру землянку.

      – Ось тут житимеш! – повідомив Ізводьєв.

      – Послухай, а де фронт? – запитав Харитонов.

      – Не знаю.

      – А ви що тут робите?

      – Ми тут уже років вісім. Виходимо з оточення.

      – Так тут начебто ж нікого! – здивувався заарештований. – Хто ж вас оточує?

      – Генерал каже, що навкруги вороже оточення, – повторив Ізводьєв.

      Харитонов замовк.

      Солдат залишив заарештованого, вийшов і зачинив на засув двері. У цілковитій темряві Харитонов намацав дерев'яні нари. Влігся. І замислився, намагаючись розібратися, куди ж це він потрапив.

      Зосередитися в цій сирій темряві було важко. Єдине, що зрозумів Харитонов, було те, що він опинився як би в подвійному полоні – і у своїх і у ворогів, оскільки його полон був у ворожому оточенні, про що він зрозумів із слів генерала Ликова.

      Тікати нікуди, та й не має сенсу. Ну втече, а потім що – знову людей шукати?! Ні, треба чекати, нехай вони дізнаються, розбираються, а він може поки що й відпочити.

      Незабаром він заснув, але сон його не був довгим. Вночі двері відчинились, і той же Ізводьєв розштовхав його.

      – Ти чого? – незадоволено забурчав Харитонов.

      – До генерала на допит, – ледве чутно мовив солдат.

      Вибрались із землянки й підійшли до вогнища, біля якого на колоді в тій самій задумливій позі сидів генерал у накинутій на плечі солдатській шинелі.

      – Товаришу генерал, заарештованого доставлено! – доповів солдат.

      – Удар його! – неголосно наказав генерал.

      – Ти вже вибач! – прошепотів Ізводьєв і стукнув Харитонова кулаком у вухо.

      У голові заарештованого задзвеніло.

      – Тепер слухай! – генерал прокашлявся. – Ти знаєш, що ми з часів революції перебуваємо у ворожому оточенні?!

      – Авжеж… – кивнув Харитонов, вирішивши відповідати позитивно.

      – Знає! Чуєш, Ізводьєв, дурна макітро, навіть він знає! Так от, ти прийшов до нас з боку ворожого оточення. Мене цікавить, кого СКАЧАТЬ