Бікфордів світ. Андрей Курков
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Бікфордів світ - Андрей Курков страница 11

Название: Бікфордів світ

Автор: Андрей Курков

Издательство:

Жанр: Современная русская литература

Серия:

isbn: 978-966-03-6504-9

isbn:

СКАЧАТЬ або порушувати.

      Але самі люди були у владі темряви, і, хоч вони могли запалювати прожектор, – од його променя віяло холодом. Коли він горів – темрява підступала впритул. Люди самі собі здавалися настільки уразливими, що хотілося залишити цей прожектор, залишити машину і тікати.

      Вони не зізнавались один одному у своїх страхах. Можливо, вони навіть не зізнавалися самі собі. І тільки одне бажання дозволяло їм забувати про страх, про свою постійну уразливість – бажання вмикати прожектор і дивитись, як його промінь іде вгору. Промінь був останньою надією на те, що врешті-решт вони повернуться до нормального життя, до вітрів, до трав, до сходів і заходів сонця. Поки світив промінь – жила надія.

      Горич відходив усе далі й далі. Нарешті зупинився й повернувся лицем до променя. Звідси цей промінь був невимовно красивим. Розкішний яскраво-жовтий стовп світла. І навіть темрява поряд із ним здавалася синюватою. А машини не було видно. Тільки промінь, мов колона, яка підпирає небо. Шкода, що неба не було. Адже небо – це хмари або зірки. А тут неба не було.

      – Гей! – щосили крикнув Горич і здивувався, як тихо прозвучав його голос. – Гей! Іди сюди!

      «Може, це тому, що я вже давно не кричав?! – подумав він. – Так довго говорив пошепки…»

      Побачивши перед променем силует шофера, що йде в його бік, Горич заспокоївся.

      Якщо йде, значить, почув. А відстань же чимала!

      Горич примружив очі.

      Знову в пам'яті виник театр, який горів. Місячна ніч. Він проводжав Ірину, цілий вечір вони гуляли містом. Були в парку, каталися на човні, а потім довго сиділи на лавці. Театр було побудовано дуже давно, але в той час він не працював. Старих артистів уже не було: хто сам помер, хто зник, а нові ще не виросли. Але тоді писали, що театр ось-ось відкриється. Буде прем'єра. В антракті – буфет. Вони з Іриною збиралися ходити до театру щотижня. Збиралися ходити й дивитися на справжнє життя. Говорили, що в театрі йтимуть лише п'єси Горького.

      Але незадовго до обіцяного відкриття він згорів. Горів дуже довго. Так довго, що сотні жителів устигли прокинутися, встати і вийти на площу, де до ранку і стояли, доти, поки від театру залишилася чорна купа обгорілих балок і дощок. Тільки після цього городяни почали розходитися. У багатьох в очах блищали сльози. Ірина теж плакала і постійно запитувала: «Чому вони не гасили його?» Горич не знав чому і тому мовчав. Усі бачили, що його не гасили, й усі мовчали, хоча напевно кожне задавалося цим питанням. Але, напевно, не гасили тому, що не могли. Горич був упевнений, що мають бути якісь дуже серйозні причини не гасити театр. Інакше його відразу б загасили, тим паче, що пожежна команда стояла за рогом. А якщо не гасили – значить, не можна було.

      Горич відчув, що очі сльозяться.

      Вони й тоді сльозилися. Все-таки пожежа тривала декілька годин і весь цей час вони дивилися на вогонь.

      – Гей, шофере! – знову гукнув він.

      – Тут я! – відповів знайомий голос із темряви.

      – Ти звідси прожектор бачив?

      – Так. Красиво…

      – А знаєш, що я думаю, – Горич на секунду примружився. – СКАЧАТЬ