Три метри над рівнем неба. Федерико Моччиа

Чтение книги онлайн.

      Скло почало підніматися. Він зачекав до останньої миті, потім прибрав руку і, кинувши на неї останній погляд, відірвався від машини.

      – Побачимося.

      І вже не почув її сухого «ні». Трохи нахилився праворуч. На повороті перемкнув передачу й, додавши газу, зник між машинами. «Мерседес» і далі спокійно собі їхав до школи.

      – Ти знаєш, хто це був? – Голова сестри раптом вигулькнула між сидіннями. – Ми його називаємо «Десять-із-плюсом».

      – Як на мене, він просто ідіот.

      Вона розгорнула підручник з латини й почала повторювати аблатив. Раптом перестала читати й виглянула у вікно. Чи справді це було її єдиною проблемою? Ну, принаймні не те, про що патякав той тип. Та й, зрештою, вона його більше ніколи не побачить. Дівчина рішуче заглибилась у текст. Машина повернула ліворуч, до Фальконьєрі[4].

      «Так, у мене немає проблем, і я ніколи його більше не зустріну».

      Вона й уявити не могла, як помилялася. Щодо обох тверджень.

      2

      Повний місяць висів над розлогим деревом. Шуми здавалися дивно далекими. З якогось вікна долинала повільна приємна музика. Там хлопець готувався до іспиту. Трохи нижче прямі лінії тенісного корту біліли під блідим місячним світлом, а порожній басейн сумно чекав літа. Лише кілька осінніх листочків затрималися там, доки їх не прожене якийсь педантичний портьє. На другому поверсі житлового комплексу, між доглянутими рослинами та піднятими рейками дерев’яних ролетів, білява дівчина, не дуже висока, з блакитними очима та гарною оксамитовою шкірою, непевно роздивлялася себе в дзеркалі.

      – Тобі потрібна та кофтина, чорна, з еластаном, від «Онікс?»

      – Не знаю.

      – А сині штани? – гучніше крикнула Даніела зі своєї кімнати.

      – Не знаю.

      – А лосини ти вдягнеш?

      Даніела, що вже стояла у дверях, подивилася на Бабі, на розкриті шухляди та розкидані повсюди речі – сцена була, як в американських фільмах, коли хтось повертається додому і виявляє, що там побували грабіжники. Навіть гірша.

      – Тоді я візьму це…

      Даніела пройшла між кількома різноколірними «Суперґа»[5] тридцять сьомого розміру, розкиданими по підлозі.

      – Ні! Це ти не вдягнеш, бо я його бережу.

      – А я однак візьму.

      Бабі різко підвелася, стала руки в боки:

      – Вибач, але я цього жодного разу не вдягала…

      – Могла б і одягнути.

      – До того ж ти мені все розтягнеш.

      Даніела повільно повернулася до сестри, поглянула на неї іронічно.

      – Що? Ти жартуєш? І це після того, як ти вдягнула позавчора мою синю спідницю з еластаном, і тепер, щоб помітити мої принадні округлості, треба бути ясновидою?

      – Та до чого тут це? Її розтягнув Кіко Бранделлі.

      – Що? До тебе підкочувався Кіко, і ти мені нічого не сказала?

      – Та нема чого розказувати.

      – Не СКАЧАТЬ