Міра людини. Марко Мальвальди

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ переляканого священика перетнути всю залу та підвів його до стіни, на якій була чудова фреска із зображенням плану міста.

      – Бачите, пресвятий отче, Мілан – це велике колесо. – Моро рукою намалював у повітрі широке коло, вказуючи на кріпосні стіни, що захищали місто, а відтак ткнув пальцем у центр мапи, неподалік Собору. – Мілан – це колесо, а церква в ньому – то його маточина. Міцна, надійна й пряма маточина. Але знаєте, що станеться, якщо ця церква залишиться нерухомою?

      Палець Моро й надалі малював у повітрі кола щоразу меншого діаметра, аж поки не обвів спіраль навколо Собору й там не зупинився.

      – Колесо може крутитися, крутитися й крутитися, але ті, хто тут живе… – Моро широко розвів руки, – нікуди не дістануться.

      Після цього права рука Моро по-дружньому, але твердо лягла на плече францисканця:

      – Ви ж бо мене розумієте, превелебний отче?

* * *

      – Розумію, розумію, синьйоре посол. Прошу вас, не картайтеся через це! Запевняю, нам ще й не таке доводилося бачити!

      – Мені не залишається нічого іншого, як перепросити за мій непристойний вигляд, але…

      Джакомо Тротті, посол Ерколе І д’Есте, герцога Феррари при дворі Сфорц, був однією з найшляхетніших і найповажніших осіб у цілому Мілані. Проте серйозність і поважність зазвичай доповнено відповідною зовнішністю, а коли тобі на голову виливають нічний горщик, то це якось зводить усю характеристику на ніц. На жаль, саме тоді, коли літній пан посол прямував до палацу Карманьйола для участі в музичному вечорі, який проводили щовівторка в салоні Чечілії Ґаллерані, він став мішенню якогось недоумка, що без зайвого мудрування спорожнив горщика просто з вікна без звичного «Бережися!», яким цю дію супроводжували вихованіші містяни, щоб застерегти перехожих від небажаного обливання нечистотами.

      – Та годі вам, пане посол, годі вже, не переймайтеся так! – Чечілія Ґаллерані кивнула, і одна з придворних дам, які чекали в глибині зали, підійшла до них зі вдаваною невимушеністю. – Проведіть пана посла Тротті до кімнати в західному крилі й надайте йому всю необхідну допомогу. Звичайно, ми не почнемо без вас, пане посол!

      – Не знаю, як вам і дякувати, графине…

      – Поспішіть перевдягтися й приєднуйтеся до нас, щоб надати нам змогу насолоджуватися вашим товариством, – відповіла з усмішкою Ґаллерані. – Терсілло, прошу вас, подбайте про все!

      І з незмінною усмішкою на вустах молода жінка зникла за дверима, щоб наказати музикам зачекати ще трохи. Джакомо Тротті, посол Феррари, ще якусь мить дивився на двері, за якими щезла Ґаллерані. І, за звичкою, мимоволі порівняв її з тією, яка теоретично мала бути його підопічною та землячкою. Порівняння, як завжди, виявилося явно не на користь останньої.

      З одного боку – струнка й витончена Чечілія Ґаллерані, досі вродлива, як на тому портреті, що його написав кількома роками раніше месер Леонардо: привітна й водночас стримана, СКАЧАТЬ