Письменники про футбол. Літературна збірна України. Юрій Андрухович

Чтение книги онлайн.

      Коли повернувся до хлопців, діда уже не було.

      – Куди він подівся?

      – Пішов у ті руїни.

      Капітан КГБ Ігор Королюк дивився на учителя, примруживши очі, злегка засліплені сонячним промінням, що лилося з вікна, і думав про те, що знову йому доручили справу, яка не завершиться нічим добрим. Ось сидить перед ним цей учитель, який за інших обставин міг бути професором в університеті, і розповідає якісь байки. Хоча… м’яч…

      – Той м’яч у вас? – перебив він учителя.

      – Так, прошу пана.

      – Не називайте мене «прошу пана». Звертайтеся до мене «товариш слідчий».

      – Так, товаришу слідчий.

      – Завтра принесете його сюди. І що було далі, коли ви зайшли у будівлю за тим старим?

      – Я його не знайшов. Він зник. Я обійшов усі закапелки, але – жодного сліду.

      – Хіба там не було других дверей?

      – Були і не одні, але геть завалені цеглою і дошками. Він би не міг через них вибратися.

      Капітан закурив і поглянув на годинника: уже дві години триває ця розмова, а кінця нема.

      – І як ви це пояснюєте – запитав утомлено.

      – Ніяк.

      – Далі.

      – Я зібрав дітей, ми ще трохи понишпорили за нашим м’ячем, але так його й не знайшли. А коли вийшли на стадіон, то виявили, що у двох хлопців пропали кеди, а на їхньому місці опинилися старі стоптані мешти… Правда, фірми «Baťa»…

      – Як-як ви кажете? Можете написати?.. Отак – з апострофом?

      – Так. То були мешти славетної довоєнної чеської фірми. Я сам у таких ходив. Але по війні фірму націоналізували, і вона вже випускала взуття під іншою назвою… Здається, «Svit»… А власник фірми Ян Батя, який очолив її по трагічній смерті брата Томаша, емігрував до Канади і там уже заснував фірму «Bata Shoes». Без апострофа.

      – І ті мешти, само собою зрозуміло, є у вас?

      – То були мешти для гри у футбол. Я подумав, може, варто створити у школі музей спорту…

      Капітан примружив очі ще дужче і подивився на учителя таким пронизливим поглядом, що в того сіпнулися вуста

      – А ви, часом, не жартуєте? Щось дуже підозрілі збіги… І м’яч, яким ви грали, і мешти, які ви носили… Хочу нагадати, що жартувати з нами не варто.

      – Я це знаю.

      – Авжеж, що знаєте. Хоча тоді ви теж пожартували, визнавши, що працювали на американську розвідку.

      – Якби вас протримали босим на зимній кам’яній підлозі три доби без їжі, не дозволяючи ні лягти, ні сісти, ви б і не в такому призналися.

      – То були інші часи. Зараз ми з вами розмовляємо у затишному кабінеті. Бачите – на вікнах навіть ґрат нема.

      Капітан підвівся, розправив плечі і пройшовся по кабінету, затягуючись димом. Потім зупинився і запитав:

      – Скажіть мені… навіщо ви у це все вплутали дітей? Чому ви не поговорили СКАЧАТЬ