Залишенець: Чорний ворон. Василь Шкляр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дух. Поруч на долівці парували ще два казани з окропом.

      – Кажеш, піду отак просто до білої панни? – перепитав Чорний Ворон.

      – Атож. Може б, хоч до неї зголив свою бороду? Я тобі дам шмат окіска. Він гостріший за вогонь.

      – Ще не вродилася та краля, заради якої я зголив би свою бороду.

      Ворон зняв цупку полотняну сорочку і, коли залишився у самих спідніх, знічено глянув на Євдосю.

      – Скидай, не соромся, – підохотила вона. – Однак я нічого не бачу. А як захочу, то й так роздивлюся що мені треба.

      – Еге, не бачиш. А бороду як запримітила?

      – Хіба ж тільки бороду? Я тебе обмацала всього, поки латала. Та й не одну бороду знайшла на тобі, аж дві.

      – Як це – аж дві? – спитав Чорний Ворон і враз прикусив язика, зніяковів ще дужче.

      – Ти таки трохи твердоголовий.

      Вона дивилася нерухомими очима десь крізь Ворона, але він, скидаючи спідні, все-таки затулився однією рукою, і коли нарешті заліз у кухву, відчув неабияку втіху. Темна гаряча вода огорнула його по груди.

      – Скільки ж це я провалявся у тебе, Євдосю? – спитав він.

      – Трохи не з місяць. Кінь тебе приніс непритомного.

      – Де він? Де мій Мудей?

      – Стоїть у повітці, жує сінце разом з козою Галькою. У нього було надрубане вухо, але вже загоїлось. Ти за нього не переживай, за себе подумай, – водила віхтем по його м’язах Євдося. – Може б, кидав тинятися лісом та брався до якогось діла. Не буде вже пуття з вояцтва вашого. Це я тобі кажу.

      – Так мені казала й моя сестра Марія.

      – А ти що?

      – Витяг шаблю і хотів зарубати. Але ж… сестра все-таки.

      – То це ти й мене можеш зарубати? – зумілася Євдося.

      – Можу, – сказав він.

      – Лихим ти зробився. Зачерствів. Кажуть, навіть своїх убиваєш, тих, що піддалися на амнестію.[3]

      – Ті, що піддалися на амнестію, не мої. Чека їх все’дно знищить, але спершу витрусить душу і все випитає. Тут один шлях – або сюди, або туди.

      Євдося примовкла, а коли змила йому волосся лугом,[4] сказала:

      – Але якщо ти й мене зарубаєш, то не матимеш нічки золотої, яку я тобі наворожила.

      – Якої ще нічки?

      – Побачиш. Прийде до тебе сьогодні вночі дівчина славна. Поділитеся з нею своїм здоров’ям.

      …І вона прийшла, дівчина славна і чиста, що пахла понтійською азалією, духмяним кадилом і дикою орхідеєю, які росли на заболочених берегах річечки Ірдинь (багна, що ніколи не вимерзали, вберегли рослини дольодовикового періоду), і їх Євдося кидала в купіль. Тож вона, ця дівчина славна, прийшла і лягла біля нього, Чорний Ворон не бачив її у темряві, тільки чамрів од чистого повіву волосся і тіла, відданого йому на поталу, і, пригортаючи до себе дівчину славну, вроджену з того вулкану, що мільйон років тому вивергнувся на місці теперішнього Холодного Яру, він ділився із СКАЧАТЬ