Залишенець: Чорний ворон. Василь Шкляр

Чтение книги онлайн.

      – Він мене силою поволік.

      – Нєправда, ана сказала, что любіт мєня, і сама пабєжала, – зацокотів зубами вухатий. – Нє стрєляй, ми с нєй паженімся і уєдєм в Пєнзу.

      – Поїдеш, – сказав Чорновус. – Тільки далі. Спасіба тєбє, радімий, за канфєтку.

      Кольт підстрибнув у руці, але куля пішла бездоганно – якраз у те місце на лобі, де дідько припечатує москалям зірки.

      – А ти, шльондро, йди сюди і задирай спідницю, – наказав Чорновус. – Всиплю тобі по сраці, щоб пам’ятала.

      Дівуля вилізла з рівчака, підійшла до нього й, нагнувшись, слухняно задерла спідницю, під якою світилося голе-голісіньке тіло.

      Він замахнувся нагайкою, та Мудей зненацька зірвався й помчав угору – мабуть, подумав, що вершник підняв трійчатку на нього. Чорновус зупинив коня й озирнувся на дівку, яку все-таки мусив полоскотати нагайкою. І тут він розсміявся глухим, розкотистим сміхом. Хвойда блискала п’ятами вже по той бік виярка – пригнувшись мало не до землі, вона, як вепр, розсікала ожинові зарості, аж галуззя летіло над нею.

      Слава про перемогу повстанців у Мокрій Калигірці миттю облетіла довколишні села. До Гризла почали сходитися селяни зі всієї Звенигородщини. Несли зброю, харчі, приводили коней. Отаман хотів наставити Чорновуса начальником штабу, та згодом усе повернулось інакше. Партизанити краще малим загоном: зручніше маневрувати, переховуватися, уникати переслідувань, та й харчуватися легше. Що більше прибувало людей, то все це давалося тяжче і тяжче. Гризло вирішив розділити свій кіш на два загони – з одним Чорновус відійде до Лебедина. А як буде треба, зійдуться докупи і ще разом підуть на Київ.

      Коли Чорновус формував свій відділ, до нього попросився нічний одчайдух Вовкулака. Гризло не образився.

      – Так – то й так, – погодився він. – Жаль мені розлучатися з таким козарлюгою, але для початку це тобі буде добра підмога.

      Отаман трішки спохмурнів, та потім загадкова усмішка заграла в його закручених вусах.

      – А знаєш, чого Вовкулака пішов до лісу?

      – Ну як чого… – не зрозумів Чорновус.

      – Начитався Шевченка. Я часто питаюся у новачків: чого ти до мене прийшов? І чую: в того москалі хату спалили, того пограбували, у того дівчину зґвалтували… У нас завсігди так було – поки заброда не заллє сала за шкуру, ми нічичирк. А цей мені каже: прочитав «Кобзаря». Ти таке чув коли-небудь? Щоб чоловік прочитав Шевченка і став «бандитом»? От де сила! Це я до того, аби ти знав, що треба часом почитати козакам уголос. Краще за всяку муштру.

      І ще одну пораду дав Гризло: якщо Чорновус ступив на повстанську стежку, то мусить узяти нове ім’я, інакше москалі помстяться на його родині. Він, Гризло, цього не зробив, бо на Звенигородщині його знають усі як кошового Вільного козацтва. Кожен сірко вам скаже, хто такий Гризло і з ким він б’ється.

      Був жовтень 1920-го. Стояло бабине літо. У повітрі ясотіло павутиння.

      Чорновус СКАЧАТЬ