Вінстон Черчилль. Ирина Костюченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ стати матросом на кораблі, як мій батько. Але згодом з’ясувалося, що дівчаток на королівський флот не беруть. Довелося вигадувати щось інше – і я стала нянею. Хлопцям, звичайно, легше. Але у них є інші обмеження – можливості родини, наприклад. Тобі пощастило – у твоєї сім’ї вони є. Але щоб ти справді міг обирати – потрібно вчитися! – суворо сказала Елізабет Енн.

      – Але я ж уже прочитав книжку «Читання без сліз», яку ви мені дали! І гувернантка мене вчить і вчить! Особливо вона любить мучити мене завданнями з математики – їй ніколи не подобається моя відповідь, яку б цифру я не назвав! У школі буде ще гірше – там доведеться вчитися і жити серед зовсім чужих людей!

      Хлопчик усе ще сподівався, що йому вдасться якось умовити дорослих – уникнути або хоча б відтермінувати розлуку.

      – Послухай, Вінстоне! Сент-Джордж – дуже гарна школа. Чи не найпрестижніша в Англії! Ти не тільки займатимешся. Там будуть різні екскурсії, з’являться нові друзі! Я чула, є плавальний басейн! Ти ж любиш купатися, чи не так? – хлопчик кивнув, а няня далі перелічувала переваги школи: – Там є поля для футболу та крикету. Є навіть електричне освітлення, уявляєш? Не плач! За сім тижнів або навіть раніше ми знову побачимося.

      Елізабет Енн говорила, не надто вірячи у власні слова щодо переваг навчального закладу. Та хіба хтось питав її думки? Чи когось цікавили почуття маленького Вінстона? Чи хтось слухав його матір, красуню леді Черчилль? Усі виконували волю батька, проте навіть не він вирішував, чи відпускати хлопчика. Він обирав лише назву школи. Принципове рішення диктувало суспільство, його традиції, становище родини.

      – Добре, я поїду. І не плакатиму. Але двоє моїх кузенів говорили, що в їхніх школах хлопчиків січуть, – схлипнув Вінстон. – Я не знаю, правда це чи ні. Може, вони мене залякували… Або кепкували. Але я дуже цього боюся, няню!

      – Любий, раніше й справді так було. Та, здається, це давно лишилося в минулому. Я обіцяю, що часто навідуватиму тебе. І якщо раптом про це дізнаюся, то негайно скажу леді Черчилль. І вимагатиму, щоб тебе перевели до школи, де не практикують подібного, – сказала Елізабет Енн.

      – Ти обіцяєш, няню? – запитав малюк зі сльозами на очах.

      – Обіцяю, – твердо відповіла вона.

      А про себе додала: «Навряд у Сент-Джорджі хтось зацікавлений в тому, аби позбутися грошей Черчиллів. Та не дай Боже…».

      Сидячи у вагоні першого класу, семирічний хлопчик малював пальцем на запітнілому склі. Чоловічки, конячки, пістолети – всі зображення незабаром починали «плакати», розпливаючись і стікаючи тонкими цівками донизу. Як далеко зараз улюблені іграшки – залізниця, чарівний ліхтар, понад тисяча солдатиків, кожному з яких він вигадував імена!..

      У нагрудній кишені Вінстон намацав свій скарб – три монети по пів крони, які йому дали батьки перед поїздкою. Він згадав, як сьогодні впустив їх на підлогу кеба, на якому вони добиралися до станції. Як вони з любою матусею повзали по підлозі, перетрушуючи солому на долівці. Через цю пригоду вони мало не спізнилися на потяг! Насправді Вінстон таки намацував ті СКАЧАТЬ