Название: Вінстон Черчилль
Автор: Ирина Костюченко
Издательство: IPIO
Жанр: Биографии и Мемуары
Серия: Видатні особистості. Біографічні нариси для дітей
isbn: 978-617-7453-86-3
isbn:
– Що, і пам’ятник теж підірвали? – запитав дід онука, ховаючи усмішку в пишних вусах.
– Ні, пам’ятник ніхто не підривав! Це стріляли гармати! Думаю, це і називається «залп».
– Чудово, чудово! А як тобі вдалося все це запам’ятати? – запитав дід онука.
– Не знаю, – знизав плечима Вінстон. – Але відтоді я весь час граю у відкриття пам’ятника зі своїми солдатиками. Треба ж мені щось при цьому говорити! І я кажу те, що чув.
– Тоді зрозуміло. Може, ти хочеш стати військовим? Офіцером або навіть генералом? Катання на віслюку ти вже опанував: навіть встиг із нього впасти й розбити голову. Час уже вчитися гарцювати на коні – що скажеш?
– Я хочу командувати… І вирішив бути дуже розумним і дуже хоробрим! Так, я хочу стати вами, сер! Якщо, звичайно, у мене вийде, – відповів Вінстон і зашарівся.
Кажуть, якщо мрії не озвучити, то вони так і залишаться невтіленими мріями. Можливо, саме тут, в Ірландії, чотирирічний хлопчик вперше усвідомив і визнав, чим саме він хотів би займатися.
Та ані він, ані старий герцог не могли собі уявити, що слава цього малюка з пухкими губами перевершить славу не тільки дідову, а й усіх інших предків, чий титул Вінстон так ніколи і не успадкує. Навіть славу першого герцога Мальборо, який служив п’ятьом монархам, полководця часів Славетної революції, якого колись нарекли «фактичним першим прем’єр-міністром Великої Британії». Але незабаром (адже для історії «за 60 років» – це незабаром!) його нащадок, цей хлопчисько, який обожнював гуркіт вибухів і своїх солдатиків, стане найзнаменитішим прем’єр-міністром цієї країни. І зробить це за часів найкривавішої світової бійні.
1. Ким був дідусь Вінстона Черчилля (титул, рід, посада)?
2. Як звали королеву, яка правила Британією у той час?
3. Чому в Ірландії було небезпечно?
Розділ третій.
«Школа не має стосунку до освіти; це інститут контролю, де дітям прищеплюють навички співжиття»
1 листопада 1882 року. Бленгеймський палац – школа Сент-Джордж
– Няню, я б-боюся, – щоб вимовити цю фразу, хлопчикові довелося пальцем розклеювати пересохлі губи.
– Тобі майже вісім, Вінстоне! У цьому віці всі діти твого кола їдуть до школи, – відповіла Елізабет Енн і ніжно пригорнула до себе кучерявого вихованця.
– Так, я знаю… «Шкільні роки – найщасливіші в житті», так усі кажуть. І всі мої старші кузени запевняли, що вже не можуть дочекатися кінця канікул – так хочуть повернутися до школи, – сказав хлопчик.
– То що тебе тривожить? Чи ти просто не хочеш залишати маму, тата, брата Джека і мене? – няня пестила його біляву голову, перебираючи пальцями волосся.
– Няню, СКАЧАТЬ