Маска. Володимир Лис

Чтение книги онлайн.

      – Він хоче, щоб я йому здався.

      – Здався? Ні, ні. Ні!

      Графиня Ядвіга схопила чоловіка за руку. Думка про те, що чоловік заради неї і дочки готовий пожертвувати собою, розчулила її. І водночас жахнула! Це був вечір сліз і такого болю в серці, що, здавалося, увесь світ стиснувся до якоїсь єдиної точки.

      Якби йшлося лише про неї, вона готова умерти разом з Юзефом. Вона навіть попросила б його, але ж Ядзя… її єдина донечка, її щастя, її життя, більше, ніж життя. Наче блискавка, спалахнуло страшне видиво – лялька з виколотими очима. Слідом за цією картиною ще інша – маленька дівчинка йде до неї, простягає руки. Це Ядзя, сліпа Ядзя, вона спотикається і падає.

      – Ні, ні, ні, – тільки й спромоглася прошепотіти графиня.

      Коли вона підвела очі, в них горіла така мука, що чоловік аж сахнувся. Вони довго мовчали. Як згадувала пізніше графиня Войцицька, здавалося, саме небо упало на них.

      Потім була остання ніч їхнього кохання. «Мені не соромно згадувати, що я належала йому так самозабутньо, ніби не було нікого іншого на цілому світі, – зізнавалася потім графиня в листі до дорослої дочки. – Наче й самого світу не існувало за нічними вікнами. Тільки я, тільки він. Я і він, готовий завтра іти на смерть заради мене, а головне – заради тебе, моя Ядвіго».

      Отже, на ранок граф Юзеф Войцицький був готовий до всього. Смерть стояла у нього за плечима, він чув її дихання, але, дивна річ, зовсім не боявся. Він мовби грав у свою гру з нею, і, дивлячись на зблідле обличчя чоловіка, графиня раптом це зрозуміла. Але Юзеф Войцицький розумів ще й інше – вони програли. Та перед тим, як викинути прапор капітуляції, він хотів використати останню можливість. Останню можливість якось завдати удару. Він послав двох слуг, щоб вони спробували прорватися. Один мав виїхати начебто у бік Чорторийська, потім повернути до лісу, перебрести неглибокий Стир і поїхати у бік Луцька. Другий слуга мав їхати до сусідів – шляхтичів Ганулок. Граф обом вручив пакети, в яких нічого не було. Перший мав дістатися містечка Млинова, де жив його товариш по службі Анджей Возняк. Анджей був молодий, молодший від нього на цілих п’ять років, сміливий і відважний. Войцицький у присутності дружини звелів слузі сказати Анджею: «Згадай про Радковичі».

      – І все? – запитав здивований слуга.

      – Так, усе. Згадай про Радковичі. Він зрозуміє. Спитає щось, розповіси, що знаєш.

      Радковичі – маленьке село, під яким їхній загін потрапив в оточення. Тоді він сам відбивався від цілого десятка козаків, і врятував його саме Анджей. Якщо, як і тоді, під Радковичами, він прийде на допомогу, вдвох вони щось та вирішать. Хоч, правду кажучи, надії на допомогу вже майже не лишалося.

      – Ще скажеш, нехай він одинцем не їде, – наказав слузі. – Чуєш, нехай не їде сам, зрозумів?

      – Так, ваша милосте, – відповів слуга.

      – Тоді їдь, – наказав граф. – Ні, стривай. Якщо тебе зустрінуть бандити, скажеш, що я послав тебе у повіт до начальника жандармерії СКАЧАТЬ