Софія. Олесь Ульяненко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ похитав головою, і вони пішли випити. До цієї теми не поверталися. До часу. Але коли вони вийшли, над пагорбами стояли сині дощі, короткі і смішні, наче мітли. «Небесні мітли», – подумав Лукаш.

      Іларіон несподівано спитав:

      – Ти щось зрозумів чи побачив?

      …Він підставив обличчя під дощ. Його нудило – непристойно, як школяра, який допався до пляшки дешевого вина чи до жінки, що її спробував уперше. Що тяжче – гріх чи праведність? Чого краще і швидше позбутися? Лукаш розумів надто ясно, як пересічний громадянин, як прозектор, що нічим іншим не цікавиться, як тільки трупами та їхнім вмістом. Але Лукаш знав, що він – між цими двома полюсами, що об’єднують правий і лівий береги. Він – як забздьоханий Харон. І він дивиться на світ кришталиками мерця. Тому він нічого не сказав товаришу. Він мав велетенський досвід спілкування з мерцями і при нагоді не довірявся живим. І все ж таки, що легше скинути з плечей? Гріх чи праведність?

      3

      Усе-таки першим, кинувши собачий кислий погляд через розтоплений асфальт, побачив її Андрій. Він цього чекав. Хтось невідомий, хтось третій підніс йому дарунок. «Дива таки трапляються», – подумалося чомусь йому. Зіниці розширилися і впіймали тонку змійку білого смогу над чорним шосе. Юність поповзла його жировими складками, а потім гори хрипких, безмежно недосяжних голосів, що швидше нагадували ревище байкерів, підказували йому – з глухим серцебиттям, змокрілою проміжністю, збудженим членом: ось цей крок, щоб ступити до слави!

      Софія стояла, затуливши обличчя рукою й розчепіривши пальці, і дивилася через гори розпеченого заліза, через стрічку шосе і стьожку вулиці на нього. Вона усміхалася. Велике сіре, чи то зелене, око – крізь пальці. Так, колір очей неможливо розібрати. Навіть у трупарні під стетоскопом тонкого ока патологоанатома. Вона виставила ногу – здається, ліву – і дивилася на нього. Андрій, повільно перевалюючись, сопучи лантухом легень, гонячи пітний сопух поперед себе, подався на її бік.

      – Ти такий гарнюній, – сказала Софія.

      – Я супер, – просипів Андрій.

      І вони пішли, і хори металу ревли їм у спину.

      4

      Зимовий сад: фонтани, пальми, рожевого кольору купідони з натягнутими луками, смішними пісюнами, трохи нижче – русалки, позбавлені статі і смаку, як і самі творці цього рукотворного чуда у центрі міста. Зрозуміло, що це відбувалося давно і часто, але Надія лише зараз відчула тривогу, що смоктала її, як шкодлива кішечка, котрій треба давно було покинути материну цицьку. Надія присіла на плетеного стільця, боляче прислуховуючись до скрипу, до дзюркотіння води, до тихенького протягу кондиціонерів. Гарсон виник невідомо звідки. «Навчилися працювати», – подумала вона, витягнула хусточку, подивилася карим теплим оком на офіціанта і замовила трав’яного чаю. Скляний дах над головою проганяв по собі, як на екрані, целулоїдні хмари, синє небо, що нагадувало китайський шовк. Це їй подобалося – чим далі від правди, СКАЧАТЬ