Софія. Олесь Ульяненко

Чтение книги онлайн.

      – Щось трапилося, любий?

      – Поки що ні. Але боюся…

      Дружина закурила сигарету. Чорна сукня, відкрита спина. Густий погляд карих очей завис у вікні, на вертолітному майданчику.

      – Маю надію, ти помиляєшся…

      – Еге ж… Налий мені випити… – Лукаш скинув сорочку і подався до ванної, відчуваючи, як на його могутніх волохатих плечах зупинився погляд дружини. Це ж треба, як вони швидко відчувають присутність чужої жінки. Він повернувся усім тулубом і зараз більше нагадував велетенського самця, але усміхнувся доброю і м’якою посмішкою: вона знала, що Лукаш ніколи не зраджував її. І потім він повільно входив у неї, так повільно і впевнено входять тільки ті чоловіки, для яких жінка – трохи більше, ніж лохматка між ногами. Зі знанням діла, навіть не пітніючи, вони обоє з якимось остервенілим мазохізмом зловили тонку переміну в хиткому зимовому повітрі, де, видавалося, не збереглося запахів. Сонце стояло низько – синя кулька. Лукаш упав на спину і сказав:

      – Я бачив твій голий зад на першій сторінці того клятущого журналу…

      – Ну то й що?…

      – Х-м. У твоєму віці твоїм ім’ям повинні називати вулиці…

      – Клятий м’ясник, – прошипіла вона, і він тихо розсміявся.

      Лукаш вийшов у передпокій і подивився на білий календар з чорними квадратиками. Він ткнув пальцем навмання, але жест у нього був вивірений і впевнений.

      – Ось тут… Плюс-мінус кілька сантиметрів…

      Її теплий погляд прилип до його перенісся. Лукаш завжди боявся цього погляду, якого ніяк не міг витримати.

      – Ось тут. Ось тут. Ось тут, – бубнів Лукаш і переходив з кімнати в кімнату. Чорний птах летів рівно над його поверхом, над його квартирою, над квартирами його дому. І коли Лукаш це зрозумів, йому стало страшно. І він покликав дружину – тихо, як кличуть теплих щенят, що ще не звикли до команди. Він підвів голову – цього разу сонце було жовтого кольору і пропікало дахи, поволі сідаючи за сині пагорби та свинцеве озеро з кількома лебедями, човновою станцією. Дружина закрутилася у рушник. Вона стояла і дивилася на нього, а він ніяк не міг пригадати першої зустрічі. І вони сиділи на кухні, великій світлій кухні, пили чай і мовчали. Лукаш дістав карту. Цю карту він завжди ховав у великій металевій коробці від кубинських сигар. Це єдине, ця коробка, що лишилося йому після батька. У нього навіть пам’яті не лишилося. Лукаш сидів і думав про рудоволосу дівчину, про дружину, про сина. Про роботу він не думав, бо вона, ця клятуща робота, існувала, як шкіра на його мошонці.

      – Ось тут це трапиться…

      Великий чорний птах iз масивним емальованим дзьобом підлетів і вдарив крилами об скло.

      – Він дістав мене, – сказав невідомо для кого Лукаш.

      – Господи, тобі треба лікувати нерви, – мовила дружина. – Або кидати роботу.

      Лукаш тоскно подивився на сіру пилюку, на сніг, на стоянку. СКАЧАТЬ