Ваші пальці пахнуть ладаном. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ її, корінна росіянка, опинившись з чоловіком у Полтаві, і сама призвичаїлась до української кухні взагалі, і до галушок зокрема.

      Ось так і жили в Полтаві Левченки – Катерина, Василь і маленька Віруся.

      Жили – не тужили, в любові та злагоді, в тихій зеленій Полтаві на березі світлоплинної в кучерявих вербах Ворскли, до якої часто влітку ходили на прогулянку.

      – Ворскла! – захоплено (на батьківщині він всим захоплювався) вигукував Василь Андрійович. – Або ще – Ворскло! Давньоруська Ворскол! Найчарівніша річка України, в літописах згадується ще за 1105 рік!

      На мілководді чи між кучерявими вербами задумливо ходили довгоногі і довгодзьобі лелеки. Загледівши їх, Вірунька завмирала – захоплена і вражена. Оченята її ставали аж круглими від подиву – як дивилась на лелек.

      – Назва Ворскла походить, вочевидь, від тюркських слів ворьс – білий і кул – вода. Себто Ворскла – це Біла вода.

      Вона в річці й справді здавалася білою.

      – Ворскла – біла вода! – підстрибувала Віруся і ляскала в долоньки.

      На те ляскання лелеки неквапливо повертали голови, здивовано дивилися на мале дівчатко і знову завмирали, певно, думаючи свої віковічні думи.

      – У Ворсклу впадає теж гарна річечка Лтава, або – Олтава, – не вгавав батько. – От від неї й виникла назва міста – Полтава.

      Тапер лелеки повернули голови на батьків голос, і здавалось, що слухали його уважно.

      – Лелеки мудрі, – казав батько з повагою. – Вони знають мову людей. Жаль, що ми їхньої мови не знаємо…

      – Ну й вигадник ти, Васильку, – сміялася мама, і батькові було гарно від того, що мама назвала його так по-українському – Васильком.

      Батько захоплено біг до кручі (він усим захоплювався, особливо світом, який їх оточував) і повертався з квіточками, що їх прозивали васильками.

      – Як і тата! – вигукувала Віруня.

      Васильки були пахучі, аж у голові од них приємно чманіло.

      А батько, як вони сиділи під вербами, тихенько наспівував:

      Ой піду я до млина,

      До дірявого,

      Чи не найду Василя

      Кучерявого.

      Ой піду я до млина,

      До дрантивого,

      Чи не найду Василя

      Чорнобривого…

      Того року, як народилася Віра, помер український поет Володимир Александров, автор популярної пісні про гарбуза. Василь Андрійович, повертаючись з гімназії, ледь переступивши поріг, весело декламував:

      Ходив гарбуз по городу,

      Питаючи свого роду:

      «Ой, чи живі, чи здорові

      Всі родичі гарбузові?»

      Вірунька – це вже як підросла й навчилася ходити, – дріботіла навстріч батькові, весело вигукуючи:

      – І живі, і здорові – всі родичі гарбузові!

      (Те, що дочка маленькою знала кілька слів українською і вживала їх, дуже тішило батька, який у рідній Полтаві відводив душу, охоче спілкуючись СКАЧАТЬ